Хто йде перший раз у перший клас? Шестирічки…

(житейська мудрість для батьків)

Шестирічки ще дошкільнята чи вже школярі? Чи готові вони до навчання у школі? Як адаптуються до шкільних умов? Коли ста­ють справжніми школярами? Де шестирічним школярам краще: у школах чи ШДС? Які умови бажано створити для-них? Учителі, вихователі, психологи, батьки по-різному відповідають на ці запитання.

ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ від рівня особистісного розвитку дитини. За да­ними обстеження дітей стосовно мотиваційної готовності, більшість шестирічних дітей хочуть йти до школи. Але, на жаль, не всі вони усвідомлюють, що таке система­тичне навчання, а захоплюються зо­внішньою атрибутикою (роллю шко­ляра, наявністю портфеля, шкільної форми тощо). Крім того, більшість дітей за певними показниками об'єктивно не готові до навчання. Такими показниками є: стан здо­ров'я, розвиток зв'язного мовлен­ня, вміння зосередитись, вербаль­на пам'ять, комунікативні навички (зокрема, вирішення конфліктних ситуацій). Тому, на мою думку, питання вступу дитини до школи слід вирішувати разом з батька­ми, орієнтуючись на особистість шестирічки.

ВВАЖАЄМО, що спеціальних ма­теріальних умов для шестирічок не повинно бути. Адже інші діти (на­приклад, семирічки) неадекватно оцінюватимуть такий стан речей. Вони просто не зрозуміють, чим гірші. Щодо навчальних посібників, то, звичайно, більшість з них мають бути наочними (з огляду на образне мислення шестирічок). Бажано було б також продовжити термін відпо­чинку між уроками для того, щоб діти могли і поїсти, і побігати, і поспілкуватися. Звісно, в кожній школі слід мати простір для рухливих ігор, вправ, аеробіки для всіх категорій школярів. Тоді й здоров'я наших ді­тей, певно, покращиться.

НА НАШУ ДУМКУ, шестирічним першокласникам найкраще у ШДС. Такі комплекси допомагають дітям безболісно адаптуватися до своєї нової соціальної ролі учня. Залиша­ється те саме приміщення, є кухня із гарячою їжею, ігрові майданчики (ось і простір для рухливих ігор!), знайома обстановка. А нового й так багато: вчителька, уроки, під­ручники, режим... Так що адаптація все одно потрібна, але зміна дина­мічного стереотипу не позначиться негативно на здоров'ї дитини. Це доводить і практика, адже в Києві достатньо ШДС, які зарекоменду­вали себе позитивно.

ВВАЖАЄМО: йти чи не йти до шко­ли залежить від самої дитини: її фі­зичного розвитку та психологічної підготовки.

/Files/images/konsultu_metodist/33.jpg

Якщо до шести років головною метою батьків було одягнути та на­годувати дитину, то такий учень не зможе навчатися не те що 35 хви­лин, а й 15 йому забагато, бо дити­ну не навчили слухати і чути, спо­стерігати і робити елементарні вис­новки, переказувати невеличкі за обсягом твори.

Всього 0,5 % дітей приходять в перший клас, маючи першу основ­ну фізичну групу. Чому батьки в до­шкільному віці недостатньо приділя­ють уваги фізичному розвитку ди­тини? Адже всім відоме прислів’я: «У здоровому тілі – здоровий дух».

І виявляється, що шести річки не готові до школи фізично: у них ще слабка рука, тому й важко писати, складно висидіти 4 рази поспіль по 35 хвилин, навіть з перервами.

Було б дуже добре, якби ди­тячі садки виконували свою функ­цію і підготовчі групи в них були справді підготовчими до навчан­ня у школі.

НЕ ЗАПЕРЕЧУЄМО: шестиріч­ні школярі суттєво відрізняються від шестирічних дітей у підготовчих групах. Але як виміряти втрати сил, здоров'я вчителя, щоб цю різницю насправді було видно.

Не так вже й часто дорослі за­мислюються над тим, що шестиріч­ні школярі — це значне наванта­ження на вчителя. Дітям комфорт­но всюди, а як учителю?

Світ шестирічок — своєрід­ний, елітний світ, непідвладний нічому. Скільки б зауважень вчи­тель не робив би про правила по­ведінки, спілкування, інформації у школі вистачає щонайбільше на п’ять хвилин. Потім все починається спочатку. Дитина не навмисне не слухається, щось робить не так: просто вона шестирічка.

Батьки скаржаться, що діти у школі стомлюються. Але стомлю­ються ті діти, яких батьки після уро­ків залишають на групі (в якій згідно із наказом Міністерства освіти і нау­ки має бути не менше 30—35 учнів). Висидіти майже 10 годин в одному й тому самому приміщенні не кож­ному й дорослому під силу.

ВСІ Ж ТАКИ попри все, у школі шестирічки швидше дорослішають, ніж у ШДС: розуміють, що є не тільки права, а й обов'язки. Тут вони один раз адаптуються до шкільного життя: вчаться сидіти на уроках, спілкувати­ся між собою, з учителем; поводити­ся під час перерв, щоб не загубитися, не заблукати в новому незвичному для них шкільному світі, стають впев­ненішими і самостійнішими. Створю­ється єдина неперервна навчально-виховна програма, в якій безпосе­редньо беруть участь самі діти.

/Files/images/konsultu_metodist/3(261).jpg

ЗА НАШИМИ ВИСНОВКАМИ, приблизно 95 % дітей психологічно готові до навчання у школі. Це мене цього року дещо здивувало. Якщо раніше багато дітей мотивували своє бажання ходити до школи тим, що тут не треба спати після обіду, то зараз діти «йдуть до школи, щоб дізнатися багато нового»!

Діти в школі дорослішають на очах. Буквально за два місяці на­вчання у школі вони розповідають батькам, коли за ними треба прихо­дити, враховуючи додаткові заняття, гуртки тощо. Вони правильно оціню­ють свої можливості й не дозволя­ють батькам допомагати їм без по­треби, самостійно намагаються зна­ходити вихід зі скрутних ситуацій. І батьки вже бачать перед собою не безпомічного малюка, а самостійну, мислячу маленьку особистість.

НЕМАЄ і не може бути єдиного розв'язання проблем для всіх дітей, адже кожна дитина унікальна: має свої особливості фізичного, психіч­ного розвитку, свій рівень соціаль­ного розвитку. Йдеться і про факто­ри, що випереджають вікові показ­ники, і такі, що «доганяють».

Любов батьків до своєї дитини виявляється по-різному: хтось по­спішає, щоб його дитина якомога раніше стала школярем, хтось—нав­паки, відтягує цей момент якомога довше. І опиняються в одному 1-му класі учні, яким ще немає шести ро­ків і яким уже за сім років. Це зовсім різні діти і за фізичним розвитком, і за світосприйманням, і за сформованістю навичок не тільки навчаль­них, а й звичайних як самообслу­говування.

А навантаження для всіх учнів однакове. Ось тут і постають труд­нощі, насамперед у дітей, у вчите­ля, у батьків.

Чи мають шестирічки йти до школи? У цьому запитанні і вся від­повідь: не просто повинні, а ма­ють право стати школярами. А вирішення цього питання вже зале­жить як від об'єктивних, так і суб'єк­тивних причин. Серед суб'єктивних причин — бажання батьків, яке до­мінує над дитячим.

Успішним навчання може ста­ти тільки за умови щирого бажан­ня дитини вчитися в школі. Ми на практиці бачили дітей, які почи­нали навчання в п'ятирічному віці і мали чудові результати, якщо дуже хотіли вчитися самі. Діти, які розпочинали раніше навчання заради престижу батьків, швидко стомлювалися, бо згасав інтерес до навчання, який ще не встиг сформуватися. У будь-якому разі ранній початок навчання з 5-ти ро­ків має розглядатися як виняток, при міцному здоров'ї дитини, ви­переджальному інтелектуальному розвитку та її непереборному ба­жанні вчитися.

А першокласники-семирічки уже фізично та психологічно наба­гато міцніші. Вони впевненіше по­чуваються в нових умовах, легше адаптуються. Вчителя не просто люблять, а обожнюють. Це новий перехідний етап в житті людини. Тому багато педагогів-практиків наполягають на тому, що навчан­ня з семи років — єдине правиль­не рішення.

Шестирічки відрізняються і від п'ятирічок, і від семирічок. Вони щирі і відкриті, демократичні за своєю суттю. Вчителя сприйма­ють як старшого товариша. їм ще складно висидіти на уроках, дріб­ну моторику рук ще треба добре розвивати, концентрація уваги ще дуже обмежена в часі, але шести­річки можуть і готові до навчання в школі як фізично, так і мораль­но та інтелектуально. Це — зо­всім інше покоління, це — зовсім інші діти, ніж шестирічки 10 роківтому.

Першокласники – шестирічки вимагають інших умов та інших підходів, ніж семирічки. Вони потребують обладнання середовища класу, яке забезпечує не тільки навчальну діяльність, а також ігро­ву, повноцінне харчування, умови для відпочинку. Середовище має забезпечити потребу в руховій ак­тивності впродовж дня, зміні видів діяльності дітей, врахуванні інте­ресів дітей, забезпечені санітарно – гігієнічних умов.

Підходи до навчання дітей-шестирічок інші: часта зміна видів діяль­ності, фізичне розвантаження, різ­ні види організації дітей впродовж дня, які більше наближені до дітей дошкільного віку.

Все це вимагає інших підходів і до організації роботи вчителя:

• уміння бачити світ очима ди­тини шестирічного віку;

• гнучко реагувати на потре­би дітей;

• варіювати форми роботи, види діяльності, спираючись на ігрові методи;

• акцентувати свій вплив на ді­тей у формуванні соціальних, прак­тичних, побутових навичок;

• вводити дітей у світ науки че­рез радісне, успішне сприймання навчання (позитивна мотивація на­вчання — це передумова всіх по­ дальших успіхів учнів);

• учитель сам має отримувати насолоду від спільної навчальної ді­яльності з учнями.

Головна передумова успішної діяльності учителя разом із шести-річками — це любов до дитини, до такої, якою вона є, це взаєморозу­міння: коли навколишній світ не ла­має дитину під себе, а гармонійно підлаштовується під її можливості і задовольняє її потреби.

ТАКІ ВАЖЛИВІ ВИМОГИ до оточення, до людей, які працюють з шестирічками, можуть вирішуватися в сучасних умовах, добре обладна­них школах, в умовах перебування 1-го класу в приміщенні дошкільно­го навчального закладу, в умовах навчально-виховного комплексу. Кожен з цих варіантів має право на своє існування, свою доцільність.

Досвід роботи показує доцільність навчан­ня молодших школярів в умовах комплексу, де навчаються і вихо­вуються діти, починаючи з наймо­лодшого віку. Практика роботи шкіл—дитячих садків виявилась виправ­даною і для дітей, які перебувають в звичайному середовищі впродовж багатьох років; і для батьків, які ви­рішують таким чином не тільки пи­тання освіти дитини, а й забезпе­чення комфортних умов перебуван­ня в закладі повний робочий день; і для педагогів, які можуть відстежувати особливості розвитку дитини, у розрізі багатьох років, знати її особли­вості і організо­вувати навчальну діяльність у фор­мі, притаманній та зручній для дитини.

ЧАС ЗМІ­НИВСЯ, при­йшло нове по­коління дітей, які хочуть нового, які прагнуть його. І проблема на­вчання в школі шестирічок не в дітях, а в нас, до­рослих, в нашому бажанні чи неба­жанні змінюватися, змінювати свої підходи в роботі з учнями, в нашому бажанні і вмінні відкривати новий світ очима сучасних шестирічок.

З дитячого садочка йдуть до школи шестирічки. Хто з радістю, хтось сумує за улюбленим вихова­телем, а хтось не відвідував дитя­чого садка і йому важко без мами й тата. Всі вони по-різному уявля­ють школу. Для одних — це мож­ливість потрапити у цікавий «до­рослий» світ. Інші — навпаки, ком­фортне відвідування дитячих са­дочків змінюють на невизначеність у школі. А деякі радіють: нарешті здійснилося їхнє бажання не спати після обіду і стати самостійніши­ми. Отже, надамо слово майбутнім школярам і колишнім шестирічним першокласникам.

Відповіді майбутніх школярів на запитання «Чому ти хочеш йти до школи?»

– Хочу пізнавати нове, вчитель­ка мене багато чого навчить. У са­дочку нас теж навчають, але ми тут багато граємось, а в школі гратися не можна.

– У школі у мене з’являться нові друзі. Я буду з ними гратися на перервах.

– Мама дуже хоче, щоб я йшов у школу. Маму треба слухатися, бо я її люблю.

– Хочу в школу, щоб навчитися добре читати, писати, говорити ін­шими мовами.

– Не дуже хочу в школу, але треба і я піду. Я вже велика, тому не можу залишитися в садочку. У садочку мені подобається. Тому що тут можна гратися, гуляти на майданчику, у мене тут є друзі. А в шко­лі сваряться, якщо бігаєш і граєш­ся з друзями. Я знаю, у мене брат ходить до школи.

Учням 2 класу (рік тому вони сіли за парти в шість років) більше подо­бається в школі, ніж у дитячому садку, бо:

• подобається учитель: цікаво розповідає, не кричить, дуже ро­зумний.

• у школі є уроки;

• подобається їдальня в школі;

• у школі викладають інформатику, математику, читання;

• у школі цікаво;

• у ній вчать писати «красиві літери»;

• подобається розв'язувати складні задачі;

• у школі вчать «культури і розуму»;

• подобаються діти.

Навчання у другому класі сут­тєво відрізняється від навчання у першому, і, мабуть, тому учні 3–го класу не так одностайно голосують за шко­лу: одним подобається і в дитячо­му садку, і в школі; дехто сумує за дитячим садком.

У школі дітям подобається, тому що:

• цікаво;

• багато дітей, «я маю багато друзів»;

• подобається вчитель і діти;

• «вчимося, думаємо і граємося на перервах»;

• є математика, логіка, малю­вання, читання, «Я і Україна», україн­ська мова, на фізкультурі граємо в футбол;

• в дитячому садку треба спати, а в школі — ні;

• ходимо на екскурсії;

• красиво;

• весело;

• «я дуже люблю вчи­ти уроки»;

• в дитячому садку не­ смачно годують.

У дитячому садку по­добається, тому що:

• там легкі вправи;

• не дають домашніх завдань;

• тут цікавіше, ніж у школі.

У тих, хто «проголосував» за дитячий садок, і за школу свої ар­гументи:

• «у школі я люблю писати, а в дитячому садку—спати»;

• і там, і там «багато цікавого й веселого».

Кiлькiсть переглядiв: 536

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.