Плакса-вакса

Є такі малюки, які, ледве що ста­неться, відразу плачуть. Іграшку відібрали — сльози, мама на крок відійшла — теж сльози, мультик закінчився — знову та ж реакція. Причому решту часу вони начебто діти як діти. Навіть не скажеш, що часто сумують або засмучуються більше за інших малюків. Але пла­чуть, що називається, через дріб­ниці. Послухаймо, що розповіда­ють батьки:

Знаєте, я вже боюся власної дитини. Міла плаче так часто, що неможливо навіть передбачити, на що вона наступного разу відреагує сльозами. А якщо я починаю вмовляти дочку, переконувати, що все добре, що немає нічого страшного ні у забитому коліні, ні в пля­мочці на сукні, то вона ридає ще більше.

Наш син страшний рева. Тато його так і називає — «Вова-рева». Плаксивий він від самого народження. Малий плаче так гірко, що немає сил гніватися. Хочеться просто жаліти і обіймати. Просто жах якийсь. Як же син житиме з таким характером? І не зрозуміло, чи мине його плаксивість, коли він подорослішає.

Як бачите, часто плачуть як дівчатка, так і хлопчики. Чому ж деякі малюки плачуть частіше за інших і що з цим робити їхнім батькам?

Що дитина повідомляє плачем?

Плач дитини — це поведінка, розрахована на те, щоб на неї зверну­ли увагу ми, дорослі. Стереотипи дитячої поведінки формуються по­ступово. Психологи, які досліджували поведінку маленьких плакс, дій­шли висновку, що частіше за інших плачуть саме ті діти, які відчувають дефіцит батьківської уваги. Як працює цей механізм? Усе дуже просто. Поки крихітка ще безпорадна, мама і тато задовольняють її потреби, орієнтуючись на ті звуки, які видає дитина. Закректала, запхикала? Ага, щось турбує. Беремо на ручки, пропонуємо поїсти, перевіряємо, чи не холодно малюкові, розмовляємо з ним ласкавим і спокійним голосом, щоб не занудьгував і відчув поряд близьку людину.

А якщо батьки з якихось причин часто відсутні? Чи вони — люди емоційно холодні? Що робить дитина? Правильно, частіше плаче, щоб покликати дорослих. Ось який зв'язок виходить:

• кректання — немає реакції;

• неголосний крик — немає реакції або вона уповільнена;

• гучний крик — є реакція.

До речі кажучи, є батьки, які начебто і перебувають поряд із дити­ною, і відчувають її занепокоєння, але дотримуються жорсткої моделі виховання, вважаючи, що малюк не повинен діставати увагу батьків за першим покликом. «Нехай поплаче трохи. Щоб не був розпещеним. А то звикне, що всі відразу ж до нього біжать стрімголов».

Саме так закріплюється плаксійство малюка.

А що робити з тими дітьми, які від природи мають трохи мелан­холійний характер і найчастіше їм сумно? Можливо, справді, це в них така природа і нічого не вдіяти?

Справді, плаксивість частково може бути пов'язана з особливостя­ми темпераменту малюка. Назвемо це підвищеною емоційною чут­ливістю. У ній немає нічого страшного, і навіть є багато переваг. На­приклад, такі малюки краще розуміють навколишніх людей, тонше відчувають стосунки. Вони розвиваються трохи швидше за своїх однолітків, спостережливі, схильні до творчості. І сльози на їхніх очах нерідко з'являються не від того, що вони бачать світ у чор­ному кольорі, а від надміру почуттів і високої емоційності.

Будьте позитивні самі, і малюк вчитиметься у вас сприймати навколишній світ так само.

Іноді ча­стий дитя­чий плач — знак того, що дитина не дістає від вас досить уваги.

У кожної емоційної ди­тини є сильні сто­рони — уміння ро­зуміти оточення, творчі здібності спостереж­ливість.

Що ж робити?

• 3 найменшими дітьми ваше спілкування має бути побудоване не лише на задоволенні їхніх по­треб. Емоційне спілкування, причому не лише на вимогу, — це чудова профілактика дитячої плакси­вості.

• Якщо ви помічаєте, що малюк часто пхикає, щоб отримати від вас щось (іграшку, додатковий час для гри, мультфільм, цукерку), навчіть його ви­словлювати свої прохання словами, а не пхиканням.

«Я бачу, що тобі дуже хочеться цю цукерку. І тому ти пхикаєш. Домовмося, що ти не плакатимеш, а ска­жеш мені словами, чого ти хочеш», — скажете ви дитині. Покажіть їй, що коли вона пхикає, її прохан­ня, висловлені в такій формі, ви не виконуєте.

• Якщо ваш малюк дуже емоційний і сльозами реагує на будь-які враження, іноді правильно про­сто відвернути його увагу на щось цікаве і захопли­ве. Ви побачите, що дитина може досить легко за­лучитися до гри і швидко забуде про сльози.

• Навчайте дитину справлятися зі своїми емо­ціями. Розмовляйте про те, як налаштуватися, як змінити свій настрій. Розповідайте якісь веселі історії, намагайтеся і самі бачити позитив навкруги. Батьки, які бурчать, вічно невдоволені усім, дуже сильно впливають на дитину, яка починає сприй­мати таку поведінку як приклад.

Кiлькiсть переглядiв: 362

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.