Дитина краде. Що робити?

Усе відбувається несподівано. Спочатку дорослі не помічають, що відбувається. Тому, що дитина бере щось дрібне з ре­чей. Та минає час, і з дому починають зникати гроші і цінні речі і хоча до цього моменту в багатьох сім'ях ще дуже далеко і ма­ленький злодюжка узяв зайву цукерочку або поцупив у татка блискучу запальничку, мамину яскраву помаду або п'ятдесят копійок, батьки дуже засмучуються і лякаються, дізнавшись, що дитина «взяла чуже». Та найчастіше проблему помічають навіть не вдома. Вихователька скаржиться ввечері батькам: «Уявляєте, узяла чужу іграшку і сказала, що це її лялька».

Думки батьків про причини дитячого крадійства дуже різняться.

«Він же ще малюк. Захотілося іграшку, побачив яскраву машинку і вирішив привласнити просто так, по-дитячо­му», — виправдовує шестирічного Гошу мама.

«Це з дитинства такі прояви має негативна спад­ковість», — суворо говорить тато Андрія, який сам чужо­го не бере. А дівчинка з групи дитячого саду, яку відвідує його син, раз у раз бере речі інших дітей і ховає у свою шафку.

• Хвороба, звичка чи неправильне виховання?

Крадійство може бути визнане симптомом захворювання, якщо це так звана клептоманія, потреба брати чужі речі, причо­му потреба нав'язлива і хвороблива. Це систематичне крадій­ство без матеріальної вигоди для того, хто краде. Але така про­блема не є поширеною поміж дітей і зустрічається досить рідко.

Якщо дитина бере чужі іграшки у віці двох-чотирьох років, це важко назвати крадійством. Малюки подеколи схильні привлас­нювати те, що вони побачили, і те, що їм сподобалось. Особли­во, якщо дитина взяла іграшку в руки. У такому разі вона автома­тично вважає її своєю. Розуміння понять «своє — чуже» у малюка ще тільки починає формуватись, і він щиро не розуміє, чому це мама говорить, що такий прекрасний м'ячик треба неодмінно повернути о-о-н тому хлопчикові.

Після трьох-чотирьох років дитина поступово запам'ятовує і приймає соціальні норми поведінки. Поступово, але не відразу вона починає усвідомлювати, що не всі речі або солодощі можуть належати їй, не кожну іграшку можна взяти тоді коли заманеться.

Звичайно, трапляються курйози, коли малюк ні за що не хоче повертати чужі іграшки. У таких ситуаціях дуже важлива позиція батьків, які можуть вчасно правильно відреагувати на дитячу по­ведінку. Спокійно і терпляче дорослі мають пояснити дитині, що іграшка чужа, що взяти чужу річ можна тільки з дозволу її влас­ника.

— Це Оленчина лялька. Вона тобі сподобалася? Ти можеш попросити Оленку дати тобі ляльку пограти на якийсь час, якщо вона погодиться. А потім ти повернеш ляльку її власниці.

Олена, звичайно, може відмовити ди­тині. Не варто лаяти Олену. Навпаки, треба пояснити, що це право кожного власника —ділитися чи ні.

Ще один важливий момент вихован­ня — батьківський приклад. Іноді ми самі не помічаємо, як про­вокуємо схильність до крадійства у власних дітей. Ідеться про те, щоб не брати чуже без дозволу. Як це відбувається? Дитина ба­чить, що ви можете скористатись її олівцями, узявши їх просто так зі столу. Або проїхати в транспорті без квитка «лише одну зупиночку». Або «позичити» трохи малини із сусідського куща на дачі. Це дрібниці, але дитина запам'ятовує їх як зразок соціально схвалюваної поведінки.

Ліки від нещастя

Існують й інші причини, які спонукають дитину брати чуже. Психологи помітили, що діти, у чиїх сім'ях відбувається багато конфліктів або чиї батьки проявляють мало душевного тепла, частіше хочуть привласнювати собі чужі речі. Ось що говорять самі діти.

Лєра: «Я взяла брелок у Лізи. Я просто на нього дивлюся іноді, коли дістаю з шафки, і мені робиться добре».

Павло: «Не знаю, навіщо взяв іграшку в Олега. У мене вдо­ма теж такий кораблик є, тільки синій. Але я вирішив, нехай ще один буде. В Олега є братик-близнюк. А в мене тільки одна мама. Нехай іще кораблик такий буде».

Свєта: «Я плакала, тому що мама на мене нагримала вранці. Потім мені захотілося взяти в групі м'яку собачку. Вона пухнаста, я поклала її під подушку і там ручкою гладжу. Я думала, що тільки на один вечір візьму собачку додому. А потім мені її не захотілося віддавати.

Приблизно 75 % дітей здійснювали крадіжку лише один раз у житті і більше жодного разу так не робили..

Лише 3 % дітей, які крали в дитинстві, стають професійними злодіями в дорослому житті.

• Що робити, якщо дитина бере чужі речі або гроші?

Спочатку скажемо, чого не робити.

Не бити.

Не кричати.

Не запитувати: «Навіщо ти це зробив(-ла)?».

Не обзивати злодієм (злодійкою).

• Постежте за дитиною. Своєю поведінкою вона обов'язково підкаже, що спонукає її брати чужі іграш­ки або монетки.

• Якщо дитина взяла чужу іграшку, поговоріть із нею і запропонуйте повернути чуже власникові. Ди­тина може відмовитися зробити це сама, тому вам до­ведеться допомогти, разом піти до дитсадка або на двір і повернути іграшку, а ще перепросити. Це важливий момент, після якого більшості малюків не хочеться брати чуже. Але не перегинайте палицю, не лайте свого малюка в присутності інших дітей. Скажіть спокійно, але строго: «Брати чуже без дозволу недобре. Якщо ти взяв чужу іграшку, треба обов'язково повернути її і попросити вибачення».

• Не пригадуйте дитині у сварках її погані вчинки з минулого («Чи ти не пам'ятаєш, як поцупив у мене гроші?»).

• Намагайтесь розвивати в дитини нормальне по­чуття власності. У неї мають бути свої недоторканні речі, якими вона може розпоряджатися на власний розсуд, своя кімната (за можливості).

Практично кожен дорослий може згада­ти, що в дитинстві йому доводилося брати щось чуже.

Кiлькiсть переглядiв: 753

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.