Дорослим батькам про своїх маленьких дітей

Ранній вік — особливий період у житті дитини. У цей час відбувається стрім­кий психічний і фізичний розвиток, формуються важливі складові особистості. Завдання дорос­лих — і батьків, і педагогів — забезпечити комфортні умови для повноцінного розвитку малюка, сприяти налагодженню його взаємин зі світом та відкриттю внутрішнього "Я".

/Files/images/konsultu_metodist/3dfca9b05a72976bba137e8dc90ebcba.jpg

СУЧАСНИЙ МАЛЮК - ЯКИЙ ВІН?

Сучасний малюк відрізняється від свого однолітка минулих десятиліть. Це "нова" дитина зі своїми особ­ливостями, які важливо враховувати дорослим. Вона живе у світі, що швидко змінюється. Раніше маленька дитина розвивалася переважно в умовах малого соціуму з чіткою прив'язкою до конкретного дорослого. Сьогодні вона перебуває у ситуації хаотичного потоку інформації, плинних умов життя, до яких нелегко пристосуватися. Малюк мало не від народження стикається із сучасними високими технологіями. Вони входять у його життя за­вдяки комп'ютеру, планшету, мобільному телефону, кухонному приладдю, інтерактивним іграшкам, рекламним роликам, персонажам мультиків тощо. Ігнорувати це в жодному разі не можна.

Спробуємо намалювати схематичний портрет сучасної дитини на межі раннього й дошкільного віку, відзначивши і позитивні, й негативні характе­ристики.

Позитивні риси: допитливість, поінформованість, розкутість, схильність до свободи та незалежності, вимогливість, комунікабельність.

Негативні риси: імпульсивність, гіперактивність, тривожність, вередливість, плаксивість, дратівли­вість, агресивність, прагматичність.

Сучасні діти, вважають фахівці, за розвитком мислення, розумовими здібностями не випере­джають свій вік. Разом з тим простежується тен­денція до зниження довільної уваги: нездатність малюків сконцентруватися на якомусь занятті впродовж певного часу, різкі переходи від однієї справи до іншої, часті відволікання. У багатьох дітей немає бажання зайняти себе чимось, вони швидко втрачають інтерес, починають нудьгувати.

Сюжетно-рольову гру поступово замінюють заняття зі смартфонами, планшетами, електронними іграшками.

Почастішали випадки затримки мовленнєвого роз­витку, дедалі більше малюків потребують допомоги логопеда. Діти говорять багато, проте погано, нечітко вимовляючи слова. Поінформованість не сприяє іс­тотному розширенню словника малюка. Здавалося б, він розмірковує, як дорослий, та водночас йому буває складно виконати елементарну мовленнєву інструкцію. Він — представник першого покоління "екранних ді­тей". Почуте з екрана мовлення залишається для нього мало осмисленим набором чужих звуків. У поєднанні з браком емоційно-особистісного та емоційно-ділового спілкування з батьками це призводить до того, що дитина опиняється у своє­рідній "зоні відчуження".

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ І БАТЬКАМ

Головне у спілкуванні з дитиною раннього віку — при­ймати її як особистість, індивідуальність. Усвідомивши це, дорослі легко зможуть знайти "ключик" до малюка, адекватно реагувати на різні прояви його поведінки, так, аби кожна життєва ситуація була для нього розвивальною.

Пропонуємо кілька корисних порад для випадків, коли малюк проявляє непослух, небажання йти на контакт, відмовляється від спілкування, порушує встановлені правила.

Якщо дитина відмовляється від спілкування

• Не гнівайтеся на малюка! Краще "відпустіть ситу­ацію", надайте йому можливість побути на самоті, заспокоїтися.

• Поміркуйте, чому дитина відмовляється від спілкування (образилася, хоче привернути увагу, втомилася, погано почувається), поговоріть з нею про це згодом (коли "відійде").

• Не приховуйте свого подиву, м'яко поясніть, що вам прикро й сумно від її вчинку.

• Не тисніть на малюка, не залякуйте, не демонструй­те свого невдоволення.

• Прийміть дитину такою, якою вона є; не домагайте­ся, щоб вона відмовилася від свого рішення.

• Апелюйте до сильних, а не до слабких сторін маля­ти ("Я знаю, що ти добра, чемна дівчинка. Ти нікого не хотіла образити, правда?").

• Покажіть, що розумієте її поведінку і готові зачека­ти, коли вона захоче її обговорити.

Дитина має знати, що вона дорога вам, важлива, необхідна. Скажіть їй, чим саме вона особлива, назвіть її позитивні риси.

Підкріпіть приємні слова ("Як добре, що ти є!", "Мені так добре з тобою!", "Я так хочу з тобою спілкуватися!" тощо) лагідним торканням, погладжуванням. Привітно подивіться дитині у вічі, усміхніться їй. Упевнившись, що малюк здоровий і просто вере­дує, спокійно займіться своїми справами.

Якщо малюк порушує встановлені правила

Повторіть вимогу кілька разів. Якщо дитина не відреагувала на неї, це означає, що самих слів замало! Потрібні певні дії, щоб допомогти малюку відмовитися від небажаної поведінки. Так, займіть­ся, наприклад, своїми справами, не звертаючи уваги на вередування. Або через якийсь час про­ігноруйте звернення з проханнями до вас. Слова разом з показовими діями стануть для дитини орієнтиром.

Показуйте малюкові, що ви розумієте, чого саме він хоче. Наприклад, можна спокійно сказати: "Ти хочеш погойдатися? Для цього доведеться до­чекатися своєї черги. Бачиш, так роблять усі діти". Говоріть і показуйте дитині, які що робити. Пропо­нуйте їй зрозумілі й доцільні способи спрямування своєї енергії. Якщо ви примусили малюка припи­нити якісь його дії, не запропонувавши відповідної альтернативи, негативна поведінка повторювати­меться. Наприклад, якщо черга гойдатися ще не підійшла, а дитина не хоче чекати, запропонуйте їй замість цього покататися на каруселі або вело­сипеді.

Коли малюк погано поводиться, скажіть, що розу­мієте його почуття, але при цьому вважаєте таку поведінку неприйнятною: "Я знаю, що ти сердиш­ся. Але залишати іграшки розкиданими не можна. Треба за собою прибрати. Кожен з нас так робить. Інакше буде безлад".

Педагогічна рефлексія

У непростих ситуаціях стане в пригоді педа­гогічна рефлексія — ваша здатність подивитися на себе ніби збоку, об'єктивно, самокритично. Пропонуємо скористатися своєрідним тестом, суть якого полягає у виборі з кількох альтернатив однієї, оптимальної. Спробуйте об'єктивно оцінити характерну для вас поведінку в буденній життєвій ситуації, наприклад, у подібній до описаної нижче.

Тестове завдання. Дворічний малюк хоче пити, тягнеться до чашки, намагається налити в неї компот з глечика, що стоїть на столі.

Ви:

• не дозволяєте дитині це зробити, прибираєте глечик і чашку подалі з очей;

• самі подаєте малюкові чашку, наливаєте в неї з глечика компот, підтримуєте чашку, поки він з неї п'є;

• переливаєте компот у посудину, що не б'ється, дозволяєте малюкові виконати бажане самостійно, показуєте доцільні дії;

• не звертаєте на малюка уваги.

Коментар до тесту. Автономія передбачає, що дорослий допомагає маленькій дитині визначати межі її свободи, уточнює, нагадує, пропонує при­гадати схожі ситуації, висловлює довіру, спонукає до свідомого прийняття рішення. У контексті ска­заного лише третя з чотирьох альтернатив справді розвивальна.

Налагоджуючи взаємодію з дитиною раннього віку, варто пам'ятати, які дії дорослого не спри­яють розвитку її особистості:

• втручання у її діяльність, коли вона не потребує допомоги;

• висловлювання недовіри до її можливостей;

• карання за прояви активності в різних фор­мах;

• кепкування з невдалих самостійних спроб;

• прояви нетерпіння, штучне пришвидшення дій малюка;

• намагання все робити за дитину ("Я зроблю це краще за тебе!").

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ З БАТЬКАМИ

Професійна діяльність педагога передбачає і роботу з батьками, зокрема просвітницьку. Пропонуємо кілька проблемних питань, які варто обговорити підчас батьків­ських зборів, групових або індивідуальних консультацій.

Чи варто пришвидшувати розвиток дитини?

Сьогодні є дуже популярною ідея інтенсивного раннього розвитку, іноді дорослі так захоплюються нею, що перевантажують малюка різними розвивальними занят­тями. Хочеться запитати прибічників цієї ідеї: чому досі ніхто не робить спроб пришвидшити процес перебігу вагітності? Може, тому, що плід має дозріти? Йдеться про зрілість (у вікових межах) усіх органів та систем організму і психіки!

Пришвидшувати розвиток, інтенсифікувати його вельми небезпечно. Дорослі примушують організм та свідомість малюка працювати на максимумі. Але ніхто і ніщо не витримує перевантаження! Чому ж дитина, ця тендітна істота, має бути винятком? Пам'ятаймо про ризики — проблеми зі станом здоров'я, нервовою сис­темою, спілкуванням, бажанням пізнавати та вчитися. На нашу думку, більш природним і гуманним щодо дитини підходом є заміна ідеї інтенсифікації ідеєю оптимізації.

Чи варто "виводити маля у світ"?

Сучасні батьки, які живуть динамічним життям, поспі­шають досить рано "вивести малюка у світ", розширити коло його спілкування. З одного боку, за такого підходу дитина справді здебільшого зростає комунікабельною, відкритою, допитливою. З іншого, є небезпека ви­никнення проблем з нервовою системою — емоційної нестабільності, імпульсивності, дратівливості, неконтрольованості поведінки. Це пояснюється високою по­требою маленької дитини в перебуванні з мамою і татом без сторонніх, у тиші й спокої, в близькому контакті. До того ж, "у широкому колі" малюк живе переважно за програмою дорослих, що обмежує його можливості: обрати заняття за власним бажанням, побути певний час на самоті тощо.

На думку фахівців, дитині до двох-трьох років краще зростати у вузькому колі рідних та близьких. Це сприяє формуванню базового відчуття захищеності, комфорту, стабільності, а отже, й природному розвитку малюка.

Кiлькiсть переглядiв: 555

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.