Шестирічки ще дошкільнята чи вже школярі? Чи готові вони до навчання у школі? Як адаптуються до шкільних умов? Коли стають справжніми школярами? Де шестирічним школярам краще: у школах чи ШДС? Які умови бажано створити для-них? Учителі, вихователі, психологи, батьки по-різному відповідають на ці запитання.
ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ від рівня особистісного розвитку дитини. За даними обстеження дітей стосовно мотиваційної готовності, більшість шестирічних дітей хочуть йти до школи. Але, на жаль, не всі вони усвідомлюють, що таке систематичне навчання, а захоплюються зовнішньою атрибутикою (роллю школяра, наявністю портфеля, шкільної форми тощо). Крім того, більшість дітей за певними показниками об'єктивно не готові до навчання. Такими показниками є: стан здоров'я, розвиток зв'язного мовлення, вміння зосередитись, вербальна пам'ять, комунікативні навички (зокрема, вирішення конфліктних ситуацій). Тому, на мою думку, питання вступу дитини до школи слід вирішувати разом з батьками, орієнтуючись на особистість шестирічки.
ВВАЖАЄМО, що спеціальних матеріальних умов для шестирічок не повинно бути. Адже інші діти (наприклад, семирічки) неадекватно оцінюватимуть такий стан речей. Вони просто не зрозуміють, чим гірші. Щодо навчальних посібників, то, звичайно, більшість з них мають бути наочними (з огляду на образне мислення шестирічок). Бажано було б також продовжити термін відпочинку між уроками для того, щоб діти могли і поїсти, і побігати, і поспілкуватися. Звісно, в кожній школі слід мати простір для рухливих ігор, вправ, аеробіки для всіх категорій школярів. Тоді й здоров'я наших дітей, певно, покращиться.
НА НАШУ ДУМКУ, шестирічним першокласникам найкраще у ШДС. Такі комплекси допомагають дітям безболісно адаптуватися до своєї нової соціальної ролі учня. Залишається те саме приміщення, є кухня із гарячою їжею, ігрові майданчики (ось і простір для рухливих ігор!), знайома обстановка. А нового й так багато: вчителька, уроки, підручники, режим... Так що адаптація все одно потрібна, але зміна динамічного стереотипу не позначиться негативно на здоров'ї дитини. Це доводить і практика, адже в Києві достатньо ШДС, які зарекомендували себе позитивно.
ВВАЖАЄМО: йти чи не йти до школи залежить від самої дитини: її фізичного розвитку та психологічної підготовки.
Якщо до шести років головною метою батьків було одягнути та нагодувати дитину, то такий учень не зможе навчатися не те що 35 хвилин, а й 15 йому забагато, бо дитину не навчили слухати і чути, спостерігати і робити елементарні висновки, переказувати невеличкі за обсягом твори.
Всього 0,5 % дітей приходять в перший клас, маючи першу основну фізичну групу. Чому батьки в дошкільному віці недостатньо приділяють уваги фізичному розвитку дитини? Адже всім відоме прислів’я: «У здоровому тілі – здоровий дух».
І виявляється, що шести річки не готові до школи фізично: у них ще слабка рука, тому й важко писати, складно висидіти 4 рази поспіль по 35 хвилин, навіть з перервами.
Було б дуже добре, якби дитячі садки виконували свою функцію і підготовчі групи в них були справді підготовчими до навчання у школі.
НЕ ЗАПЕРЕЧУЄМО: шестирічні школярі суттєво відрізняються від шестирічних дітей у підготовчих групах. Але як виміряти втрати сил, здоров'я вчителя, щоб цю різницю насправді було видно.
Не так вже й часто дорослі замислюються над тим, що шестирічні школярі — це значне навантаження на вчителя. Дітям комфортно всюди, а як учителю?
Світ шестирічок — своєрідний, елітний світ, непідвладний нічому. Скільки б зауважень вчитель не робив би про правила поведінки, спілкування, інформації у школі вистачає щонайбільше на п’ять хвилин. Потім все починається спочатку. Дитина не навмисне не слухається, щось робить не так: просто вона шестирічка.
Батьки скаржаться, що діти у школі стомлюються. Але стомлюються ті діти, яких батьки після уроків залишають на групі (в якій згідно із наказом Міністерства освіти і науки має бути не менше 30—35 учнів). Висидіти майже 10 годин в одному й тому самому приміщенні не кожному й дорослому під силу.
ВСІ Ж ТАКИ попри все, у школі шестирічки швидше дорослішають, ніж у ШДС: розуміють, що є не тільки права, а й обов'язки. Тут вони один раз адаптуються до шкільного життя: вчаться сидіти на уроках, спілкуватися між собою, з учителем; поводитися під час перерв, щоб не загубитися, не заблукати в новому незвичному для них шкільному світі, стають впевненішими і самостійнішими. Створюється єдина неперервна навчально-виховна програма, в якій безпосередньо беруть участь самі діти.
ЗА НАШИМИ ВИСНОВКАМИ, приблизно 95 % дітей психологічно готові до навчання у школі. Це мене цього року дещо здивувало. Якщо раніше багато дітей мотивували своє бажання ходити до школи тим, що тут не треба спати після обіду, то зараз діти «йдуть до школи, щоб дізнатися багато нового»!
Діти в школі дорослішають на очах. Буквально за два місяці навчання у школі вони розповідають батькам, коли за ними треба приходити, враховуючи додаткові заняття, гуртки тощо. Вони правильно оцінюють свої можливості й не дозволяють батькам допомагати їм без потреби, самостійно намагаються знаходити вихід зі скрутних ситуацій. І батьки вже бачать перед собою не безпомічного малюка, а самостійну, мислячу маленьку особистість.
НЕМАЄ і не може бути єдиного розв'язання проблем для всіх дітей, адже кожна дитина унікальна: має свої особливості фізичного, психічного розвитку, свій рівень соціального розвитку. Йдеться і про фактори, що випереджають вікові показники, і такі, що «доганяють».
Любов батьків до своєї дитини виявляється по-різному: хтось поспішає, щоб його дитина якомога раніше стала школярем, хтось—навпаки, відтягує цей момент якомога довше. І опиняються в одному 1-му класі учні, яким ще немає шести років і яким уже за сім років. Це зовсім різні діти і за фізичним розвитком, і за світосприйманням, і за сформованістю навичок не тільки навчальних, а й звичайних як самообслуговування.
А навантаження для всіх учнів однакове. Ось тут і постають труднощі, насамперед у дітей, у вчителя, у батьків.
Чи мають шестирічки йти до школи? У цьому запитанні і вся відповідь: не просто повинні, а мають право стати школярами. А вирішення цього питання вже залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Серед суб'єктивних причин — бажання батьків, яке домінує над дитячим.
Успішним навчання може стати тільки за умови щирого бажання дитини вчитися в школі. Ми на практиці бачили дітей, які починали навчання в п'ятирічному віці і мали чудові результати, якщо дуже хотіли вчитися самі. Діти, які розпочинали раніше навчання заради престижу батьків, швидко стомлювалися, бо згасав інтерес до навчання, який ще не встиг сформуватися. У будь-якому разі ранній початок навчання з 5-ти років має розглядатися як виняток, при міцному здоров'ї дитини, випереджальному інтелектуальному розвитку та її непереборному бажанні вчитися.
А першокласники-семирічки уже фізично та психологічно набагато міцніші. Вони впевненіше почуваються в нових умовах, легше адаптуються. Вчителя не просто люблять, а обожнюють. Це новий перехідний етап в житті людини. Тому багато педагогів-практиків наполягають на тому, що навчання з семи років — єдине правильне рішення.
Шестирічки відрізняються і від п'ятирічок, і від семирічок. Вони щирі і відкриті, демократичні за своєю суттю. Вчителя сприймають як старшого товариша. їм ще складно висидіти на уроках, дрібну моторику рук ще треба добре розвивати, концентрація уваги ще дуже обмежена в часі, але шестирічки можуть і готові до навчання в школі як фізично, так і морально та інтелектуально. Це — зовсім інше покоління, це — зовсім інші діти, ніж шестирічки 10 роківтому.
Першокласники – шестирічки вимагають інших умов та інших підходів, ніж семирічки. Вони потребують обладнання середовища класу, яке забезпечує не тільки навчальну діяльність, а також ігрову, повноцінне харчування, умови для відпочинку. Середовище має забезпечити потребу в руховій активності впродовж дня, зміні видів діяльності дітей, врахуванні інтересів дітей, забезпечені санітарно – гігієнічних умов.
Підходи до навчання дітей-шестирічок інші: часта зміна видів діяльності, фізичне розвантаження, різні види організації дітей впродовж дня, які більше наближені до дітей дошкільного віку.
Все це вимагає інших підходів і до організації роботи вчителя:
• уміння бачити світ очима дитини шестирічного віку;
• гнучко реагувати на потреби дітей;
• варіювати форми роботи, види діяльності, спираючись на ігрові методи;
• акцентувати свій вплив на дітей у формуванні соціальних, практичних, побутових навичок;
• вводити дітей у світ науки через радісне, успішне сприймання навчання (позитивна мотивація навчання — це передумова всіх по дальших успіхів учнів);
• учитель сам має отримувати насолоду від спільної навчальної діяльності з учнями.
Головна передумова успішної діяльності учителя разом із шести-річками — це любов до дитини, до такої, якою вона є, це взаєморозуміння: коли навколишній світ не ламає дитину під себе, а гармонійно підлаштовується під її можливості і задовольняє її потреби.
ТАКІ ВАЖЛИВІ ВИМОГИ до оточення, до людей, які працюють з шестирічками, можуть вирішуватися в сучасних умовах, добре обладнаних школах, в умовах перебування 1-го класу в приміщенні дошкільного навчального закладу, в умовах навчально-виховного комплексу. Кожен з цих варіантів має право на своє існування, свою доцільність.
Досвід роботи показує доцільність навчання молодших школярів в умовах комплексу, де навчаються і виховуються діти, починаючи з наймолодшого віку. Практика роботи шкіл—дитячих садків виявилась виправданою і для дітей, які перебувають в звичайному середовищі впродовж багатьох років; і для батьків, які вирішують таким чином не тільки питання освіти дитини, а й забезпечення комфортних умов перебування в закладі повний робочий день; і для педагогів, які можуть відстежувати особливості розвитку дитини, у розрізі багатьох років, знати її особливості і організовувати навчальну діяльність у формі, притаманній та зручній для дитини.
ЧАС ЗМІНИВСЯ, прийшло нове покоління дітей, які хочуть нового, які прагнуть його. І проблема навчання в школі шестирічок не в дітях, а в нас, дорослих, в нашому бажанні чи небажанні змінюватися, змінювати свої підходи в роботі з учнями, в нашому бажанні і вмінні відкривати новий світ очима сучасних шестирічок.
З дитячого садочка йдуть до школи шестирічки. Хто з радістю, хтось сумує за улюбленим вихователем, а хтось не відвідував дитячого садка і йому важко без мами й тата. Всі вони по-різному уявляють школу. Для одних — це можливість потрапити у цікавий «дорослий» світ. Інші — навпаки, комфортне відвідування дитячих садочків змінюють на невизначеність у школі. А деякі радіють: нарешті здійснилося їхнє бажання не спати після обіду і стати самостійнішими. Отже, надамо слово майбутнім школярам і колишнім шестирічним першокласникам.
Відповіді майбутніх школярів на запитання «Чому ти хочеш йти до школи?»
– Хочу пізнавати нове, вчителька мене багато чого навчить. У садочку нас теж навчають, але ми тут багато граємось, а в школі гратися не можна.
– У школі у мене з’являться нові друзі. Я буду з ними гратися на перервах.
– Мама дуже хоче, щоб я йшов у школу. Маму треба слухатися, бо я її люблю.
– Хочу в школу, щоб навчитися добре читати, писати, говорити іншими мовами.
– Не дуже хочу в школу, але треба і я піду. Я вже велика, тому не можу залишитися в садочку. У садочку мені подобається. Тому що тут можна гратися, гуляти на майданчику, у мене тут є друзі. А в школі сваряться, якщо бігаєш і граєшся з друзями. Я знаю, у мене брат ходить до школи.
Учням 2 класу (рік тому вони сіли за парти в шість років) більше подобається в школі, ніж у дитячому садку, бо:
• подобається учитель: цікаво розповідає, не кричить, дуже розумний.
• у школі є уроки;
• подобається їдальня в школі;
• у школі викладають інформатику, математику, читання;
• у школі цікаво;
• у ній вчать писати «красиві літери»;
• подобається розв'язувати складні задачі;
• у школі вчать «культури і розуму»;
• подобаються діти.
Навчання у другому класі суттєво відрізняється від навчання у першому, і, мабуть, тому учні 3–го класу не так одностайно голосують за школу: одним подобається і в дитячому садку, і в школі; дехто сумує за дитячим садком.
У школі дітям подобається, тому що:
• цікаво;
• багато дітей, «я маю багато друзів»;
• подобається вчитель і діти;
• «вчимося, думаємо і граємося на перервах»;
• є математика, логіка, малювання, читання, «Я і Україна», українська мова, на фізкультурі граємо в футбол;
• в дитячому садку треба спати, а в школі — ні;
• ходимо на екскурсії;
• красиво;
• весело;
• «я дуже люблю вчити уроки»;
• в дитячому садку не смачно годують.
У дитячому садку подобається, тому що:
• там легкі вправи;
• не дають домашніх завдань;
• тут цікавіше, ніж у школі.
У тих, хто «проголосував» за дитячий садок, і за школу свої аргументи:
• «у школі я люблю писати, а в дитячому садку—спати»;
Коментарi