Невиправдані сподівання.

Якщо дитина зростає не такою, як ви чекали

Коли в сім'ї очікують на народження дитини, май­бутні батьки уявляють собі милого рожевощокого малюка. Вони думають про те, як гратимуть із ним, годуватимуть, гулятимуть. Як потім з крихітки ви­росте прекрасна, талановита дівчина або сильний, розумний хлопець. І ніхто не думає про те, що його дитина влаштовуватиме істерики, обманюватиме, крастиме, палитиме, питиме або робитиме ще ба­гато такого, що не порадує їх. Та життя складається не зовсім так, як ми мріяли і уявляли. І навіть уза­галі не так. Ось і виходить, що батьківські сподіван­ня не виправдовуються. Дитина зростає не такою, якою її хотіли б бачити обидва батьки або один із них. Те, що мамі і татові не подобається в дитині, відрізняється в різних сім'ях. Наприклад:

• сором'язливість;

• агресивність;

• зайва рухливість;

• уповільнений розвиток;

•хворобливість;

• істерики;

• примхи;

• порушення меж.

Ці та багато інших моментів примушують батьків «розчаровуватися» в дитині, що призводить до того, що мами і татусі критикують малю­ка, постійно не вдоволені його поведінкою, порівнюють його з інши­ми дітьми.

Чому для батьків є серйозним приводом для стресу те, що дити­на поводиться не так, як вони чекали, виглядає інакше, цікавиться не тим? Чого ми хочемо від наших дітей і чи правильно ми їх оцінюємо?

• Чому наші сподівання завищені?

Поки батьки ще не мають досвіду, вони орієнтуються на те, що бачать і чують навкруги. Вони можуть бачити інших дітей і батьків. Зазвичай вони уявляють досить красиву «картинку», коли милий малюк грає, обіймає маму або тата, трохи ве­редує, але загалом поводиться непогано. Звичайно, майбутні батьки заздалегідь знають про те, що дитина може поводи­тися погано, що дорослі можуть не справлятися з примхами дитини, істериками, неслухняністю. Але вони не вважають цю інформацію важливою. Ось що, наприклад, говорять про свою майбутню дитину батьки, яких ми опитували в жіночій консультації в черзі до лікаря.

У нас буде дівчинка, ми вже знаємо. Вона буде дуже кра­сива, пухкенька. Ми її дуже любитимемо. Я (мама) за освітою педагог. Вважаю, що жодних особливих проблем з дочкою у мене не виникатиме. Діти, звичайно, вередують. Але це нормально. А коли дочка підросте, ми з нею будемо як под­ружки. Тато в нас спокійний, дуже чекає народження дитини. Балуватиме її, напевно. А з дочкою так і треба поводитись.

Стать дитини ми ще не знаємо і не хочемо дізнаватися. Любитимемо і хлопчика, і дівчинку. Якою буде наша дитина? Хорошою, доброю, розумною, веселою, найкращою. Які про­блеми в нас із нею виникатимуть? Як з усіма дітьми: спочатку може хворіти трохи. Та загалом усе буде добре. А чому має бути щось погано? У нашій сім’ї все чудово. І дитина буде хо­роша.

Отже, ми бачимо хороші сподівання щодо того, що дити­на зростатиме без особливих проблем. Зазвичай так і буває, саме до того моменту, поки малюк не народиться. Іноді про­блеми виникають дещо пізніше, коли дитина починає ходити і розмовляти.

У своєму бажанні виправити дитину треба бути дуже акуратни­ми, щоб не зашкодити їй.

• Навіщо ми говоримо дитині про те, що вона не така,як ми чекали?

Ми говоримо нашим дітям про це щодня і щогодини. На­приклад, тоді, коли порівнюємо її з іншими дітьми.

— Ти що, не можеш постаратися і виступити? Ось твої друзі відмінно розповідають вірші на святі. Голосно, чітко. А ти лепечеш щось невиразне.

Ми говоримо дитині про те, що вона нас не влаштовує, коли гніваємося:

— Я ніколи не думала, що в мене буде син-злодюжка!

Ми говоримо дітям про те, що вони не відповідають нашим сподіванням, коли нам незрозуміло, що з ними робити:

—Я не знаю, що мені з тобою робити. Ти так жахливо по­водишся, що мені хочеться тебе покарати.

Навіть якщо ви бачите, що дитина ніяк не реагує на ваші слова, будьте впевнені, що вона все-таки на них ображається. і запам'ятовує, що вона «не така», що вона не подобається батькам, що вона гірша за інших дітей.

Навіщо ж ми говоримо все це дитині? Звичайно, щоб зро­бити її кращою, і, поза сумнівом, щоб виховати правильно. Але, на жаль, результат виходить зворотний.

Ми самі іноді не помічаємо, коли говоримо дитині про те, що вона не виправдала наших сподівань.

• Як поєднати свої споді­вання з реальністю?

Дитина — це жива людина, тільки поки що маленька. У ній є щось, що вона дістала від своїх батьків, бабусь і дідусів. Та­кож є те, що залежить від стану її здоров'я, нервової системи. Малюк має свої особливості психічного розвитку. Крім того, ви постійно взаємодієте з дитиною, виховуєте її. Отже, її по­ведінка відбиває також результати ваших дій і дій інших до­рослих (няні, виховательки, бабусь і дідусів).

Дуже важливо навчитись розуміти і приймати власну дити­ну, її не можна порівнювати з іншими, тому що кожна люди­на унікальна. її не можна постійно критикувати, інакше вона стане злою, агресивною і погано спілкуватиметься з навко­лишніми людьми, сприймаючи світ як ворожий до себе. Спробуйте поглянути на свого малюка іншими очима.

• Те, що виправити неможливо

Це те, що доведеться прийняти у своїй дитині. Напри­клад, батькам непросто прийняти те, що дитина розвиваєть­ся не так швидко, як її однолітки. Проте постійне порівняння буде не на користь дитині. Малюк усе одно програє змаган­ня. Ви можете дуже старатися, водити дитину на всілякі розвивальні гуртки і студії, завдяки чому спостерігатимете пев­не поліпшення. Та все одно ваша дитина може не наздогнати інших і почуватиметься нещасною через те, що мама і тато весь час вважають її слабкою і відсталою. Набагато ефектив­ніше вибирати для дитини її індивідуальний шлях розвитку, а також її темпи. і порівнювати результат тільки з її вчораш­нім результатом.

• Те, що ви можете виправити

Це вміння або невміння дитини взаємодіяти з іншими діть­ми. Знайомитися, ділитися, бути ввічливою. Стримувати свої імпульси. Розуміти соціальні норми. Бути чуйною, емпатичною щодо інших людей. Домовлятися, а не влаштовувати істерики. Чути дорослого.

Пам'ятайте, що ви маєте поводитися з дитиною дуже дбай­ливо, щоб не зашкодити їй у своєму прагненні досконалості.

Намагайтесь бачити в дитині хоро­ше. Це важливий момент виховання.