Розпочати свою розмову хочу, як на мою думку, з головної теми - теми Любові.

Якщо не зважати на окремі прикрі винятки, то сміливо мож­на стверджувати, що всі батьки люблять своїх ді­тей. Це – життєва аксіома, перевірена і підтверджена часом. Але разом з тим кожен з нас у поняття любов до дитини вкладає свій зміст і розуміння. Більше того, іноді ми навіть не усвідомлюємо, що ця лю­бов буває різною і не тільки може стати панацеєю від багатьох бід, а й також — принести нещастя.

Тож якою насправді має бути любов дорослого до дитини, особливо до маленької. Насамперед безу­мовною і всеохоплюючою. Тобто любити дитину потрібно незалеж­но від обставин, від її вад і чеснот, від того, що ми від неї очікуємо, а головне — незалежно від її поведін­ки. Однак це зовсім не означає, що нам завжди мають подобатися дії наших вихованців. Безумовна любов — коли все одно когось любимо, навіть якщо засуджуємо його поведінку.

Взагалі любов для ді­тей — найнадійніший фундамент спокійного щасливого дитинства. Недарма ж малеча , особливо в перші дні перебування в дитячому садку запитує виховательку: «Ти мене любиш?» І найчастіше таке запи­тання ставиться не сло­вами, а поведінкою. То­му і наша відповідь теж повинна виражатися не тільки словесно. Вона обов'язково має пов­сякчас підтверджуватися вчинками. Для дітей дуже важливо усвідомлювати, що їх люблять і ніколи не покинуть напризволяще.

А тому завданням батьків дошкільників з-поміж іншого має ста­ти створення у дитини твердої впевненості в їхній любові.

З перших кроків своєї професійної діяльності на посаді вихователя – методиста пропоную вихователям використати так звану «мову любові». У кожного з педагогів вона своя, але в цілому проявляється однаково — через дотик, слова заохочення, увагу, подарунки (винагороду за хороший вчинок, а не з метою підкупу, бо це — хабар), допомогу то­що. Із власного досвіду скажу, що ніжним поцілунком дитячого чола, щічки чи долоньки можна сказати більше, ніж просто словами: «Я тебе люблю». А виховання через гру та спільну працю найбільш ефектив­не і повноцінне. Пригадую, якою щасливою була п'ятирічна дівчинка, (моя перша вихованка, яку батьки не надто балували своєю увагою) від того, що я дозволила їй допомогти мені. Допомога дівчинки полягала лише в тому, щоб стоя­ти поруч і подавати книги та посібники в книжкову шафу. Після цього вона ще тиждень із захватом усім розповідала, як гарно стоять книги у шафі.

На жаль, не всі дорослі розуміють і помічають: своєю поведінкою дитина підказує нам те, що їй необ­хідно — більше любові, схвалення, розуміння. Іноді діти навіть навмисне шкодять саме для того, щоб батьки звернули на них увагу, бо бути пока­раним краще, ніж забутим.

Часто спілкуюсь з молодими батьками переконую їх в тому, що батьківська любов повинна стати любов'ю в ім'я майбутньо­го дитини, на відміну від любові в ім'я задоволення власних мит­тєвих батьківських почуттів. Ду­мати потрібно в першу чергу про дитину, пам'ятаючи, що лише та людина, яка у дитинстві спов­на відчула справжню батьківсь­ку любов, відважно і впевнено крокуватиме по життю.

Тому всіх дорослих, що ідуть по життю разом з дитиною переконую: найблагородніша, найважливіша справа на землі – зробити дітей щасливими. Знайомлячись зі світом, маленька людина має відчувати радість пізнання та впевненість у щасливості завтрашнього дня, а не гіркоту розчарування. Не збіднюймо дитинство своєю неувагою, не жаліймо для нього часточку своєї душі.

У малечі не повинно бути нещасливого дитинства. Адже, як говорив письменник Оскар Уайльд: «Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими».

Усі дорослі схожі. Спочатку вони запитують: – Як тебе звуть? Потім: – Скільки тобі років? І нарешті: – Де ти живеш?

Питання не змінюється ніколи. Змінюється тільки послідовність. А ось один геніальний чоловік підходив до дитини і серйозно говорив: – БІ – БІ… Дозвольте проїхати? У цьому й була його геніальність. Потім вони розмовляли. Довго та жваво. І малювали на землі фігури. І дивились у небо. І сперечались. І трішечки сварились. Вони навіть не знайомились. Не цікавились віком. Для дітей це не головне.

– БІ – БІ… Дозвольте проїхати? – ось це головне! Усі дорослі – великі. Навіть найменші. Усі діти – маленькі. Навіть найбільші. Ми не все чуємо. Ми не все помічаємо. Ми зверху, вони – знизу. Нам треба частіше нахилятися.

/Files/images/konsultu_metodist/Презентація1.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 279

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.