Харчування дітей

Шановні батьки!

Однією з найважливіших умов формування здоров’я дитини є її раціональне харчування. Ви, батьки, повинні дбати про здорове харчування, правильний добір і поєднання продуктів, їжу корисну і шкідливу.

Дитячому здоров'ю шкодить як нестача їжі, так і її надлишок. Коли дитина систе­матично переїдає, постійне розтягування шлунка зумовлює виникнення та закріплення так званого рефлексу підвищення апетиту, що призводить до ожиріння.

Важливо також дотримуватися режиму при­ймання їжі упродовж дня з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей малюка. Привчайте його їсти повільно, добре пережовувати їжу, щоб вона краще перетравлювалася в шлунку.

Найрідніші люди мене не розуміють

Процес годування, прийому їжі дитиною для багатьох сімей — актуальна, болюча проблема, оскільки і для дітей, і для їхніх батьків це буває стресовою ситуацією, яка травмує психіку.

Дехто свято вірить, що чим більше дитина з'їсть, тим здоровішою буде, що кожна ложка каші, навіть насильно "втрамбована", дасть користь, зміцнить здоров'я.

Як правило, прийом їжі дитиною починається весело, спокійно, але поступово за столом насу­ваються "хмари", психологічна атмосфера стає де­далі напруженішою — спочатку вмовляння: "З'їж за маму, з'їж за тата" або "Ще одну ложку каші з'їж, тоді підеш гратися", або "Куплю нову іграшку", а потім доходить і до погроз. Часто дитина чує і таке: "Я тебе сьогодні не люблю — ти не доїв суп" або "Сидітимеш за столом, доки все не з'їси" тощо.

Зрозуміло, що це вже початок протистояння між дитиною і дорослим: тут і сльози, і крики, і знер­вованість, і зіпсований настрій, як у дитини, так і в дорослого. Дитина після цього ще довго не може заспокоїтися, переживаючи болісний, щойно на­бутий життєвий досвід. Вона думає: "У цьому світі навіть найрідніші люди мене не розуміють!"

А мама або й вихователька, "втрамбувавши" в малого все, що вважали за потрібне, задоволені: "Дитя нагодоване!". Маємо яскравий приклад до­рослого егоцентризму.

Обходитися без примусу

Не варто примушувати дитину їсти страву, яка їй здається несмачною! Натомість допоможіть малюкові розвинути смак до простої, здорової їжі, адже саме це є запорукою доброго апетиту.

Не кажіть дитині: "Не підеш гратися, доки не з'їси ще одну лежку каші", або "З'їж за маму, за тата "ще одну ложку супу" тощо. Звісно, дитина проковтне цю огидну їй ложку каші щоб продемон­струвати слухняність свою любов до нас. А тепер замислимося, які почуття вона заштовхує в себе разом з цією "останньою ложкою"? Що відчуває в цей момент до улюбленої страви і до доросло­го?! А той часто не відає, що душа дитини охоплена протестом, ще загострилася її агресивність або отрута депресивності ще довго пануватиме в її серці, що "Я" малюка глибоко ущемлене.

Пригадаймо і своє дитинство. Скільки дорослих людей і досі не люблять, наприклад молоко, манну кашу тільки тому, що їх занадто ними перегодува­ли в дитинстві, примушуючи за будь-яку ціну "допити", "доїсти". І хто зна, може та склянка молока була б дуже смачною, якби дорослі не припускалися помилок. Ми дорослі, інколи майже свідомо перетворюємо корисне на огидне. Отже, давай­те не ставити дитину в залежність від своїх дорослих забаганок, комплексів. Не забираймо у наших найдорожчих істот права бути щасливими, відчувати задоволення, навіть якщо це стосується їжі.

Пропонуйте дітям ігри на розвиток нюху та смаку. Так, їм можна сказати: «Нехай ваш носик вгадає, що ви зараз їстимете». Або малюк си­дить у кімнаті, а мати пропонує йому попросити свого помічника-носика відгадати, що сьогодні буде на обід, яка страва стоїть на столі в кухні і че­кає на нього, або можна з дитиною підійти до две­рей, що ведуть на кухню, і запитати: "Яка де страва так смачно пахне, що тобі підказує свій ніс? Зрозуміло, що, відгадавши, малюк буде дуже за­доволений собою, своїм носиком, почуватиметься кмітливим, розумним. Тому й страва здаватиметься вдвічі смачнішою, і їжа принесе задоволення.

Не забувайте, ваша дитина – неповторна індивідуальність, вона не така як інші, а отже, потрібний індивідуальний підхід і до режиму її харчування. Навчіть її прислухатися до "голосу" свого організ­му, довіряти йому. Нехай вона сама вирішує, що коли, скільки їстиме, а від чого відмовитися.

Де їсти?

Хотілося б порадити батькам не годувати ди­тину їжею, приготовленою автоматом, оскіль­ки ні людські руки, ані людське серце не брали участі в її приготуванні.

Часто молоді батьки, забравши дитину з до­шкільного закладу поспішають не додому, щоб посмакувати у тісному сімейному колі домашні­ми стравами, а до кафе, де повно людей. Що там чекає на дитину? Галас, черги, штовхани­на, шкідливі для дитячого організму одноразові пластмасові тарілки, стаканчики, а то й цигар­ковий дим. І найголовніше — немає можливості поспілкуватися з батьками хоча б увечері, роз­повісти їм про свої справи, а вона ж так цього чекала весь день!

Так і ростуть деяк: діти, не знаючи смаку до­машніх страв. А до того ще трапеза доповнюється суворими командами з боку батьків: "Їж швидше" або "Усе доїдай, бо вдома їсти нічого" та їхніми нескінченними розмовами по мобільному телефо­ну. Така поведінка батьків демонструє дитині їхню зайнятість і, як їй здається, байдужість до її життя, проблем.

Отже, який висновок? Корисна тільки та їжа, яка приготовлена турботливими і ніжними руками, оброблена душею, наповнена лю­бов'ю.

Розглянемо ситуацію. Обід. Біля трирічної Оленки, яка не хоче їсти суп,танцюють усі дорослі. Вони хвилюються, нервують, умовляють, читають казки, співають пісеньки, пропонують іграшки. Усе це того, щоб переключити увагу дитини з їжі і непомітно запхнути їй до рота чергову ложку супу. Але мала крутить головою, знаходить все нові причини: "несмачно", "солоне", "не така таріл­ка", "гаряче", галасує, плаче. Мама поспішає замінити тарілку, дати нову іграшку, дорослі разом охолоджують страву, висаджують у ряд ляльок і навіть лякають: "Зараз усе з'їсть лялька або дідусь, а ти залишишся голодною" Оленка ллє сльози та їсть "за маму, за тата".

Чи дасть користь дитині їжа, яку вона з'їла в такому роздратованому стані? Постійні умовляння, зауваження викликають негативні емоції, і якщо це повторюється щодня – вони запам'ятовуються і фіксуються організмом. Внаслідок чого фізіологічний механізм апетиту іноді так глибоко пошкоджується, що замість природного почуття голоду в дитини з'являється негативне ставлення до їжі вже при одному вигляді або згадуванні про неї.

Кiлькiсть переглядiв: 278

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.