Визначення психологічної готовності дітей до шкільного навчання

Як свідчить практика, відсутність шкільної зрілості, готов­ності до систематичного шкільного навчання може призвести до зростання у дитини симптому тривожності, формування у неї заниженої самооцінки, появи хронічної втомлюваності, загальної неуспішності, а також може стати причиною виникнення шкільних неврозів.

Психологічна готовність до шкільного навчання комплексне, багаторівневе поняття, розгляд якого має свою історію, тради­ції у психологічній науці (праці Л. І. Божович, О. В. Запорожець, Л. А. Венгер. Й. Шванцара та інші).

Нині це поняття трактується як певний стан психічного розвитку особистості дитини у перехідний період від дошкілля до шкільного віку, який формує в неї здатність брати участь у шкільному навчанні.

Як справедливо підкреслює відомий психолог Л. А. Венгер, у дитини дошкільного віку не може бути вже сформованих «шкільних» якостей у чистому вигляді, оскільки вони, як і будь-які інші, скла­даються в ході тієї діяльності, для якої вони є необхідними. Отже, вони не можуть з'явитися без порушень специфічних умов життя та діяльності, що є характерними і необхідними для повноцінного розвитку дитини у дошкільному віці. З огляду на це, психологічна готовність, по-перше, полягає не в тому, що у дитини виявляються сформованими саме «шкільні» якості, а в тому, що вона оволоді­ває передумовами до наступного їх засвоєння.

По-друге, настання готовності не завжди чітко визначається хронологічним критерієм. Повна психологічна готовність до навчання в школі може сформуватися і задовго до, і набагато пізніше після фактичного відвідування дитиною школи. Тому, на мою думку, варто розмежувати поняття «психологічна готовність» та «шкільна зрілість».

Модель психологічної готовності дитини до школи

Шкільна зрілість або функціональна готовність, насамперед, свідчить про те, в якій мірі дозрівання певних мозкових структур, нервово-психічних функцій дитини відповідають умовам і завдан­ням шкільного навчання. Поняття «психологічна готовність» — ширше за змістом системне поняття.

У межах даної статті пропонується більш стала, перевірена практикою, модель психологічної готовності дитини до школи, що складається з трьох компонентів: інтелектуальної, особистісної та соціально-психологічної зрілості. Ці складові є важливим и як для успішної навчальної діяльності дитини, так і для її швидкої адаптації до нових умов, а також безболісного входження у нову систему відносин.

Психологічна готовність дитини до систематичного навчання у школі проявляється у таких ознаках:

а) інтелектуальній:

- наявність основних уявлень про природні й соціальні явища, загальний запас знань про навколишній світ, про людей, про себе;

- диференційоване сприйняття;

- керована концентрація уваги;

- аналітичне мислення (здатність до виявлення основних ознак і зв'язків між явищами, до відтворення зразка, сформованість мислення, порівняння, аналогій, аналізу, синтезу, узагальнення, конкретизації, класифікації) і розвинені форми мислення (наочно-образне, наочно-схематичне);

- логічне мислення і запам'ятовування;

- інтерес до занять, результат яких може бути досягнутий тільки ціною зусилля, інтерес до вивчення нових знань;

- оволодіння усним мовленням, здатність запам'ятовування і застосування символів;

- розвиток тонкої моторики руки і сенсомоторних координацій (зорово-рухової, слухово-рухової тощо);

- творча уява;

б) особистісній:

- сформованість позитивної «Я-концепції» дитини (позитив­не емоційне ставлення до себе, прийняття себе як особистості, з власними перевагами і недоліками, самоповага);

- мотиваційна готовність (розвиток навчальної мотивації: ба­жання ходити до школи, здобувати нові знання, бажання зайняти нову соціальну позицію — позицію школяра);

-емоційно-вольова готовність: інтелектуалізація переживань, тобто свідома орієнтація у власних емоціях і почуттях, здатність до самоконтролю;

в) соціально-психологічній:

- здатність виконувати соціальну роль учня під час шкільного навчання, потреба спілкуватися з іншими (у системах «учень — учитель»,«учень — учень», «учень — батьки»);

- сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорос­лого, що володіє особливими соціальними функціями;

- розвиненість необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки, бути доброзичли­вим тощо), певних комунікативних здібностей;

- можливість сприймання інтересів і звичаїв дитячого колек­тиву, а також участі у їх установленні; спроможність відстоювати власну точку зору.

Психологічне діагностування

Перед проведенням діагностики необхідно насамперед розро­бити програму обстеження дітей, чітко сформулювати його мету та завдання; спланувати етапи, зміст, час і місце проведення, визначити склад учасників; детально обговорити й відпрацювати процедуру визначення компонентів психологічної готовності, під­готувати всі необхідні матеріали для індивідуальної та групової роботи.

Найголовнішим завданням, що стоїть перед педагогами школи — дати дитині відчути, що школа і вчитель чекають на неї, що вона цікава всім такою, якою вона є, підтримати в дити­ни радість очікування приходу до 1 -го класу, зустрічі з учителем та однокласниками. Задля цього психологічне діагностування слід організовувати як неофіційне спілкування, в контекст якого природно включені тестові завдання. Важливо, щоб виконуючи їх дитина за будь-яких обставин не відчула себе такою, що «не відповідає» шкільним вимогам.

У діагностичному інтерв'ю з дитиною проведення бесіди із ви­користанням тестових прийомів обстеження повинно врівноважу­ватися обговоренням питань, пов'язаних з особистими інтереса­ми дитини. Під час індивідуального спілкування психолог отримує унікальну можливість, своєчасно підтримати позитивні і зняти або ж послабити тривожні тенденції.

Діагностика складових розумового розвитку дитини

Розумова активність

Найголовніша якість готовності дитини до шкільного «старту» — розумова активність дитини. Вона виявляється у прагненні дитини навантажувати себе різними розумовими діями:

- сприймати нові предмети та явища;

- запам'ятовувати та переповідати вірші;

- ставити дорослим різноманітні запитання;

- вивчати нові слова та вирази тощо.

Це та здатність дитячої психіки, яку в повсякденному житті визначають як цікавість. Цікаві діти з радістю беруться до шкіль­ного навчання, охоче виконують усі навчальні завдання, навіть ті, які не здаються їм цікавими.

Розумова активність проявляється і у здатності доводити роз­почату справу до успішного завершення.

Саморегуляція у навчанні

Іншим важливим компонентом психологічної готовності дитини до шкільного навчання є наявність елементарних передумов для набуття навичок саморегуляції у навчальній діяльності. Ця навичка полягає у тому, що дитина, отримавши навчальне завдання, прагне усвідомити його сутність, зрозуміти значення мети й побудувати цю мету у своїй уяві. Після цього, дитина намагається спланувати май­бутні дії і виявляє прагнення контролювати їх перебіг та результати відносно вказівок учителя.

При перевірці психологічної готовності до шкільного навчан­ня рівень навчальної саморегуляції визначається за допомогою тесту «Копіювання безглуздих складів».

Короткочасна пам’ять

До складу розумових здібностей, рівень розвитку яких визна­чає ступінь психологічної готовності дитини до навчання, відно­сять також короткочасну пам'ять. Ця здатність проявляється при виконанні різних дій щодо сприйняття та відтворення невеликих порцій інформації, які потрібні для виконання певного завдання (запам'ятовування невеликого за обсягом речення, умови зада­чі, розпорядження та вказівок дорослих тощо). Рівень розвитку короткочасної пам'яті визначається в органічній єдності з дослі­дженням однієї, дуже важливої розумової здатності — здійсню­вати елементарні умовиводи, міркування. При проведенні цієї діагностики використовується «Тест короткочасної пам'яті та умовиводів».

Словниковий розвиток

Ще один дуже важливий параметр розумового розвитку, який багато в чому визначає ступінь готовності дитини до навчання — словниковий розвиток. Зазвичай виокремлюють два аспекти: пасивний й активний словникові запаси. Пасивний — уся сукуп­ність слів, значення яких відомо даній дитині. Активний — сукуп­ність слів, яку дитина використовує на даний момент для виразу своїх думок. Обидва цих аспекти випробовуються за допомогою «Тесту словника».

Фонематичний слух

Важливим показником мовленнєвих здібностей є також рівень розвитку фонематичного сприйняття («слуху») дитини. Ступінь готовності до шкільного навчання визначається рівнем розвитку фонематичного сприйняття дитини (розпізнавання голосних та приголосних фонем, розпізнавання фонем у силь­них та слабких позиціях). Оцінити рівень розвитку фонема­тичного сприйняття дитини можна за «Тестом фонематичного слуху».

Прослідковуючи рівень розвитку перелічених вище розумових здібностей дитини, можна визначити ступінь психологічної готов­ності дитини до шкільного навчання.

Рекомендації щодо проведення інтерв'ю

Послідовність проведення окремих тестів диктується «тактич­ними» міркуваннями. Наприклад, якщо дитина прийшла на тестування у тривожному стані, стані емоційного напруження, загальмованості, то контакту з нею може не відбутися, тому від­повідно, це не дозволить їй у повній мірі розкрити свої здібності. У цьому випадку доцільно розпочати перевірку з тестування фонематичного слуху, оскільки цей тест має ігрову форму, яка є звичною для дитини. Але, іноді трапляється, що тривожний стан, навпаки, проявляється у надзвичайній збудженості дити­ни, підвищеній рухливості, балакучості тощо. У таких випадках перевірку краще розпочинати з тесту «Копіювання безглуздих складів». Він базується на самостійних графічних діях дитини, й виконання такого завдання діє на дитину заспокійливо.

Тривалість інтерв'ю не повинна перевищувати 20 хв. Найголовніше — вибрати оптимальний темп проведення випробу­вань. Занадто високий темп може призвести до того, що дити­на просто не буде встигати за інтерв'юером. Занадто низький темп також негативно впливає на хід діагностики — бесіда набуває млявого, нединамічного характеру, а дитина втрачає інтерес до неї. Педагогічне чуття та інтуїція мають підказати педагогу, як правильно регулювати темп під час проведення інтерв'ю.

Проведення діагностики являє собою програму, у якій закла­дено цілий комплекс параметрів та психічних якостей розвитку дитини, й яка включає розмаїття джерел інформації і діагнос­тичних процедур. її реалізація вимагає від психолога (педагога) багатоаспектних цілеспрямованих дій. Певну допомогу щодо цього може надати таблиця, яку наведено нижче. У ній зведені параметри розвитку дитини, їх характеристики та відповідні дже­рела та методики вивчення.

Таблиця

Вивчення параметрів та характеристик розвитку дитини

Для виявлення ряду психологічних характеристик дитини таблиця містить посилки на декілька методик. Це дозволяє психоло­гові здійснювати вибір конкретної методики з урахуванням спе­цифіки обставин дослідження, зокрема, чи проводиться вивчення даної якості у колективній чи індивідуальній формі; чи достатня надійність даних, що одержані з даного джерела на даний момент часу.

Використання вчителем результатів діагностики

Діагностика, виконуючи в основному функцію диференціювання, надає вчителеві дані про готовність дітей до навчання у тому обсязі і на тому рівні, які дозволяють йому спрямовано запустити навчальний процес. Надають змогу оцінити з позиції розвивального ефекту для своїх учнів зміст навчання, його оснащеність і можливість відповідним чином їх скорегувати.

Але наявність у вчителя інформації про рівень готовності його учнів до школи ще до того, як він склав певне власне уявлен­ня про це, містить у собі певну небезпеку. Досвід показує, що деякі вчителі схильні у прямий та найтісніший спосіб пов'язувати результати діагностичного інтерв'ю з майбутніми навчальними успіхами дитини, сприймають їх як прогноз, і він, іноді підсвідомо, закладається учителем у тактику поведінки стосовно цієї дитини. Насправді ці зв'язки значно складніші. На успішність навчан­ня можуть впливати (й, за певних обставин фатально) невід­повідність репрезентативної системи дитини методам навчання, наявність відхилень в емоційному та особистісному розвитку (елементи невротизму, аутичності тощо), низька працездатність та інші особливості, які мають прояв у навчальному процесі. Спостереження за особливостями та динамікою поведінки й діяль­ності учня у навчальному процесі з включенням тестових завдань дозволяє оцінити усю сукупність психологічних якостей, власти­востей й операцій, що забезпечують певну навчальну здібність й у такий спосіб позначити шляхи, методи й прийоми оптимізації або корекції навчальної діяльності учня. Ці проблемні завдання вирішуються у ході подальшого обстеження дітей, що вступили до школи.

Робота з батьками

За результатами діагностики виокремлюються діти вкрай слабко підготовлені до шкільного навчання й таким чином потребують до себе пильної уваги під час навчального процесу. Але це справи майбутнього. Виконання будь-яких особливих завдань у час, що залишився до початку занять у школі, стану справ не змінить.

Іноді батьки приводять дитину до шкільної приймальної комісії для того, щоб визначитися чи варто віддавати дитину до школи з шести років, чи краще це зробити у наступному році. У цьому випадку завдання комісії полягає у тому, щоб опираючись на результати діагностики показати батькам картину готовності дитини до навчання у контексті закономірності зв'язку навчання та розвитку. Батьків слід переконати, що готовність дитини до школи розглядається насамперед як фізична готовність (фізична працездатність, розвиненість рухових навичок і якостей, особли­во тонкої координації, що лежать в основі оволодіння графікою письма), особистісна готовність (довільність поведінки, сфор­мованість вміння спілкування, самооцінки, мотивації навчання), інтелектуальна готовність (розвиток образного мислення, уява, творчість, а також основи словесно-логічного мислення).

Діагностика виявляє дітей, поведінці яких притаманна рухова розгальмованість, а також дітей з винятково підвищеною розу­мовою втомлюваністю. Обговорюючи з батьками особливості таких дітей, важливо переконати їх у тому, що необхідні у таких випадках корекційні заходи відкладати не можна. Важливими для оптимізації навчання у розвитку таких дітей є організація відповід­ного режиму життя дитини і медикаментозне лікування.

Батькам дитини з несформованістю фонематичного сприйнят­тя слід порадити проконсультуватися з логопедом і у випадку від­сутності якихось інших вад мовлення найбільшу увагу приділити розподібненню схожих за звучанням звуків.

Загальні рекомендації для усіх дітей зводяться до укріплення здоров'я, забезпечення умов для участі дитини у колективних іграх та інші види діяльності, що притаманні для дошкільного віку. Важливо підтримувати у дитини впевненість у собі, почуття від­повідальності за виконання доручень, вчити елементарним навич­кам спілкування з однолітками. Слід зацікавити дітей завданнями, які сприяють розвиткові кінестетичної чутливості, дрібної мотори­ки рук та зорово-моторної координації.