Читати чи не читати?

Навчання читання шестирічок

Читання дітей — це процес сприймання буквених знаків, ро­зуміння їх значення і відтворення в усній формі у вигляді моноло­гічного мовлення — переказу прочитаного або графічній формі — малюванні за змістом прочитаного, в умовних позначках змісту прочитаного — у рисочках, кружечках, «каракулях». Дитяче чи­тання — це засіб пізнання нового, засіб спілкування за допомо­гою знакової системи. Читання дає можливість для створення стосунків співробітництва між дітьми і дорослими, допомагає виявити творчі здібності малюків, індивідуальну неповторність дітей, виступає як засіб самоствердження особистості дитини.

/Files/images/tse_vajlivo_znati/chitaem.jpg

Сприйнятливість і здатність до научіння читання закладені в самій природі малюків. На початку четвертого року життя біль­шість дітей стає сприйнятливою до буквених знаків, вони виділяють їх серед інших предметів навколишньої дійсності і навіть називають узагальненням — «букви». Залюбки діти показують мамину, татову букви свого імені, показують знайомі букви і роз­повідають про них віршики.

Вчити читати малечу варто тільки тоді, коли діти самі цього хочуть. Таке бажання у більшості дітлахів виникає на шостому — сьомому роках життя. У чотири роки більшість дітей не проявляє до цієї дії інтересу, а є діти з пришвидшеним інтелектуальним роз­витком, які хочуть вчитися читати. Ми говоримо про формування у дітей готовності до читання. Готовність до читання — це загаль­ний психічний стан дитини, що проявляється в здатності викону­вати певну дію. Ця готовність базується на низці чинників.

Першим є рівень володіння дитиною аспектами україн­ського мовлення. Перш ніж навчити читати малюка, необхідно навчити розуміти українську мову, це забезпечить дитині успішність комунікації за допомогою цього виду мовленнєвої діяль­ності. Цей момент дуже важливий, особливо в умовах двомов­ності.

Другим чинником виступає загальна культура дитини, її вікові особливості, загальні знання. Цей аспект важливий для подальшого розуміння дитиною прочитаного тексту. Що біль­ше дитина знає про оточення, то краще вона буде розуміти про­читаний текст і потім добре його перекаже.

Необхідним є і рівень розумового розвитку дитини. Для того, щоб оволодіти принципом звуко-буквеного складу мов­лення, малюк має певною мірою абстрагуватися безпосередньо від цих явищ. Дитина має бути здатною до умовисновків на основі аналізу, синтезу, класифікації, порівняння елементів мовленнєвої діяльності, як от звуків, букв, складів, слів, речень, володіти прин­ципами перенесення явищ, що спостерігаються, з однієї ситуації в іншу.

Дуже важливим чинником виступає певний розвиток во­льових якостей дитини, необхідних для того, аби подолати пе­решкоди, що стають на шляху отримання певних знань, уміння зосередитися на завданнях, запам'ятати найбільш важливе тощо.

І найголовніший чинник — свідома готовність дитини вчи­тися. Вчити малюка читати треба не тому, що сусідська дитина вже це робить, не заради престижу, бажання похвалитися перед рідними. Якщо ви сформували у дитини бажання читати своїм прикладом, дитина намагається бути схожою на старшого брата, який читає, у неї є бажання дізнатися, яка це буква, що написано в книжці — тільки тоді можна починати це робити. Поштовхом для цього служить бажання дитини, інтерес до дії.

Всі перелічені чинники є психологічною базою, що має бути достатньо сформованою у кожної дитини до моменту її система­тичного предметного навчання.

Формування готовності до систематичного читання на уроках у школі передбачає ряд моментів. Процес оволодіння складною навичкою читання починається з володіння окремими її компо­нентами. Ефективність опанування цієї навички залежить від сту­пеня сформованості кожного з них.

Першою складовою є уміння чути і правильно виділяти (аналі­зувати) звуки живого мовлення, тобто усвідомлювати окремі звуки в словах, вміння виконувати звуковий аналіз і синтез (наприклад, пропонуємо дитині послухати слово «мама» і сказати, які звуки малюк чує, який перший, другий, третій, останній звук). Виділен­ня звуків зі слів на початковому етапі навчання викликає у дітей великі труднощі. Виникають перші невдачі, але терпіння дорос­лих, уміння побачити і підтримати матимуть свої результати. Якщо дитина не може цього робити, повторіть вправу ще раз, поясніть їй повністю, як це робити і попрацюйте з аналогічним словом.

Наступним є формування уміння пов'язувати ці звуки з буква­ми, тобто дитина має усвідомлювати, що кожному звуку мовлення на письмі відповідає якась буква (або: звук мовлення ми замінює­мо на відповідну йому букву), звуки мовлення ми чуємо, а букви бачимо, читаємо і, навпаки, кожна буква позначає певний звук і при читанні ми озвучуємо букву відповідним звуком. На перших етапах роботи з дітьми букви часто малюкам незнайомі і зв'язок «буква — звук» ще несформований. Тому впізнавання букви за­тримується. Невідпрацьований звуко-буквений зв'язок гальмує становлення процесу читання.

Уміння озвучувати букву в слові (побуквене читання), об'єднувати (синтезувати) звуко-букви у склади (поскладове чи­тання). Для маленьких дітей є незвичним злиття букв у склади, прочитання слів, речень. На перших етапах становлення дитя­чого читання слова сприймаються ними як простий набір букв, спрацьовує механізм зіставлення кожної букви, а не їх комплексу. Механізм зіставлення комплексу букв дія­тиме тоді, коли саме слово стане звичай­ним для дитини, коли його образ увійде в довготривалу па­м'ять малюка як ціле, що має мовне зна­чення. Поки що сло­ва сприймаються як набір букв, що діють на дитину як фізичні подразники.

Кiлькiсть переглядiв: 290

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.