Екологічна культура малюка – складова духовної культури

На планеті біля двох мільйонів видів рослин і тварин, людина знайомиться з ними протягом усього життя і воно сповнюється незабутніми враженнями. У природі багато таємничого, цікавого, часом небезпечного і тому, на стежинці пізнання природи біля маленької дитини має бути завжди розумний дорослий. Так, саме розумний, який зможе пояснити, чому у одних дерев листочки жовтіють, а в інших червоніють, у одних - їх зносить вітром дуже швидко, а в інших - листочки тримаються гілочки аж до великих морозів? Куди на зиму поділися жуки і чому черепасі треба дати спокій?

Актуальність екологічного виховання підростаючих поколінь сьогодні вже ніким не ставиться під сумнів. Адже розв’язання притаманних сучасному суспільству екологічних проблем можливе лише за умови зміни поведінки людини, її ціннісних орієнтирів, формування у підростаючих поколінь особливого екологічного мислення, яке передбачає розуміння суті тих взаємозв’язків, що існують у єдності «природа – людина – суспільство», та усвідомлення власної відповідальності кожного за збереження Землі, як єдино можливої екологічної ніші людства. Причому, розв’язання поставлених завдань є ефективним лише за тієї умови, що екологічне виховання буде здійснюватися з перших років життя дитини. І саме від вихователів дошкільних закладів, батьків залежить досягнення його головної мети – закладання основ для розвитку у кожного члена суспільства екологічної культури особистості, як форми регуляції взаємодії людини з природою.

Крилаті слова педагога-класика мимоволі приходять на думку, коли задумуєшся, а хто ти, Людино, - володар усього живого на Землі, чи компонент природи, її часточка. Якщо володар, то владарюй, і рано чи пізно, настане той час, коли душа твоя стане черствою і не здатною зрозуміти пташку, рослину, рідну землю. Бо лише у спілкуванні з живим світом ми маємо змогу заглиблюватись у безмежне багатство природничих явищ, у їхню невичерпну красу. Ми вбираємо в себе барви, звуки і пахощі природи, прагнемо розкрити таємниці довкілля, захоплюємось загадковістю, співчуваємо всьому живому, одухотворяємо його.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський говорив про те, що «...може бути природа яскравіша за наших поліві луків, але серцю дитини має бути найдорожчою рідин природа». Найдорожчим для кожної людини стає близьке та рідне, те, що оточує її щодня. Для дітей дошкільного віку найближчими є та берізка, біля якої граються, де стежки, по якій ходять, той струмок, до якого прислухаються. Про що вони можуть розказати? Про все!

К. Д. Ушинський називав природу «Всерозвиваючою». Адже тільки природа може дати дитині біля триста кольорів і відтінків, безліч витончених форм, масу незабутніх відчуттів. Тільки природа здатна впливати на всі органи чуття людини.

Людина і природа тісно пов’язані між собою, тому турбота про довкілля є водночас турботою про людину, про її майбутнє, а отже, що завдає шкоди природі, шкодить і нам самим.

За Базовим компонентом дошкільної освіти першочерговим завданням є формування природничо-екологічної компетенції дошкільників, виховання екологодоцільної поведінки. Навчити дитину бути чутливою до природного довкілля, радісно спілкуватися з рослинами, тваринами, явищами природи.

Насамперед, слід визначити моральний аспект екологічного виховання, оскільки в основі ставлення людини до світу природи мають лежати гуманні почуття, тобто усвідомлення вартості будь-якого прояву життя, а відтак бажання захистити і зберегти його.

Новою тенденцією в теорії і практиці виховання дітей дошкільного віку є включення екологічного виховання як складової в систему навчально-виховної роботи до­шкільного закладу з метою всебічного розвитку дитини, оскільки формування особистості поза світом природи неможливе.

Мета екологічної освіти і виховання — формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закла­дають основи відповідального та дійового ставлення до навколишнього природного середовища. Зміст навчаль­но-виховної роботи в цьому напрямі полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи.

Педагог повинен стати для своїх вихованців не тільки носієм знань, а й зразком для наслідування. Отже, важливо так організувати діяльність дітей, щоб через самостійні відкриття, розв'язання проблемних завдань, різноманітні дії з природними об'єктами вони одночасно оволодівали новими знаннями, вміннями та навичками їх самостійного набуття. Останнє тісно пов'язане з прак­тичними перетвореннями об'єктів природи, які набува­ють характеру експериментування, нескладної пошуко­во-дослідницької діяльності. Завдяки такому пізнанню природи під керівництвом педагога здійснюється досить глибока самостійна діяльність дітей з об'єктами та яви­щами, відбуваються їх різноплановий аналіз, порівняння, зіставлення тощо.

Однією з причин загострення екологічних проблем, на мою думку, є низький рівень екологічної освіченості людей. Щоб хоч трішки змінити усталені споживацькі стереотипи у ставленні до природи, потрібно докласти зусиль до екологічного виховання підростаючого покоління. Саме діти зможуть залучити до природоохоронної роботи своїх батьків, родичів, друзів.

Любов до рідного краю закликає людей берегти природу, охороняти та множити її багатства. Для цього люди саджають ліси, будують канали, створюють нові озера, охороняють птахів і тварин, розводять риб.

Вважаю, що основним завданням вихователя є підготувати екологічно грамотну дитину, особистість, яка знає цінність життя і своє місце у світі живої природи, а це неможливо без формування екологічної культури.

Формування основ екологічної культури у дітей починається з раннього віку. І як результат взаємодії з природою є екологічні знання. Але активне засвоєння дошкільнятами знань про природу можна сформувати тільки на основі чуттєвого досвіду, сприймання природи всіма органами чуття. Природа з її різноманітністю форм, барв, звуків, запахів дає великі можливості для нагромадження знань про неї. Для того, щоб знання дітей правильно відображали явища природи, треба спрямовувати процес її сприймання. І ми, вихователі, здійснюємо екологічне виховання, використовуємо найефективніші методи і прийоми організації пізнавальної діяльності дітей у природі.

Серед видів освітньої діяльності у ДНЗ, які спрямовані на вирі­шення завдань освітньої лінії «Дитина у природному довкіллі», важливе місце посідає милування природою.

Організація милування природою під час щоденних прогулянок дітей має свою специфіку. Тут набувають значення особливі форми неутилітарного освоєння дітьми навколишнього світу, які спонукають вихованців ДНЗ до чуйного реагування на будь-які прояви природно-прекрасного і допомагають осягнути дивовижну виразність усіх форм природного буття. Під час хвилинок милування приро­дою діти мають змогу накопичити досвід естетичного сприймання та оцінювання її об'єктів та явищ, а також вчаться співставляти уяв­лення про цінність людського життя із самоцінністю інших форм життя у природі.

Милуватися природою — означає зробити її предметом духовної уваги. Тому милування не можна вважати пасивним процесом. Це інший спосіб пізнання природи, в основі якого лежить емоційно-чуттєве сприймання та образна оцінка гармонії природи. Навчити дітей милуватися красою — нелегке завдання. Навіть досвідченому вихователю потрібна для цього попередня вдумлива і копітка підго­товка. Саме тут пройде перевірку найголовніша функція педагога — виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує майстерного добору «інструментів дотику» до дитячої особистості. І цей процес вимагає від вихователя глибокого розуміння естетич­ного потенціалу природи та психолого-педагогічних закономірнос­тей освоєння його дітьми дошкільного віку.

Кiлькiсть переглядiв: 1107

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.