ДОШКІЛЬНИК НА ПОРОЗІ школи

Вступ до школи і для самої дитини, і для її батьків пов’язаний з певними тривогами і водночас з великими надіями. Конче важливо, щоб ця подія подарувала маляті радість, зміцнила його віру у власні сили. Тому вихователі, вчителі та батьки мають створити для дошкільника сприятливе освітнє середовище, якнайкраще підготувати його до навчання в школі, не забуваючи при цьому про самоцінність дошкільного віку. В нашому суспільстві багато років побутує низка упереджень щодо підготовки дітей до школи, причому вплив цих ідей на деяких батьків і педагогів настільки потужний, що на догоду їм руйнуються головні засади простору дитинства: ініціатива, творчість, право вибору, інтерес, бажання.|У поданій статті автор розвінчує найтиповіші з таких упереджень.

УПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРШЕ.

Майбутньому школяреві слід якомога раніше відмовитися від гри

Деякі батьки вважають, що гра постійно породжує в дитини бажання гратися, а не вчитися, сповіль­нює процес дорослішання. Тому малятам нерідко ще з дитсадка нав’язують шкільну модель поведін­ки (зошити, домашні завдання, додаткові заняття, непосильні обов’язки...).

Примусове обмеження ігрової діяльності дітей (навіть молодших школярів) є небезпечним по­сяганням на їхні природні потреби, що негатив­но позначається на розвитку їхніх почуттів, уяви, мислення та гальмує процес соціалізації.

Гра для дитини — важливий інструмент пізнання природного та соціального світу, своєрідний спосіб привласнення набутих знань і моделей поведінки. Саме в ігро­вій діяльності якнайкраще розвиваються пам’ять, увага, абстрактне мислення, на­вички орієнтування в просторі та взаємо­дії з іншими.

УПЕРЕДЖЕННЯ ДРУГЕ.

Перед школою обов’язково слід навчити дитину читати

Задля реалізації цього завдання батьки почина­ють шукати навчальні заклади (додаткові заняття), де малят за шкільними “лекалами” навчають чита­ти склади й слова. Нерідко такий натиск викликає в дитини внутрішній спротив і навіть відразу до чи­тання і книжки.

Нагадаємо: шлях до формування читача почи­нається ще в ранньому дитинстві. Це відбувається в процесі слухання колискових, казок, віршів, по- тішок, розглядання книжок, імітування процесу чи­тання; під час обговорення, а згодом переказуван­ня змісту художніх творів, упізнавання букв, складів, слів і, нарешті, власне читання.

Важливо пам’ятати, що кожен з на­званих етапів має обов’язково визріти у свідомості дитини Цілком нормаль­но, якщо процес “формування читача” потужніше проявиться саме в початко­вій школі. Всі ми різні, а індивідуаль­ні особливості кожної дитини мають свої закономірності та логіку визрівання, розгор­тання й розвитку, тому всі моделі є досить умовни­ми і потребують зважених, обережних, продума­них, а не спонтанних дій з боку педагогів та батьків.

Свідомий читач виростає з уважного, вдумли­вого, чутливого слухача. Тому, шановні дорослі, намагайтеся систематично читати дітям, даруючи їм і собі хвилини спільного переживання та осмис­лення літературних творів.

УПЕРЕДЖЕННЯ ТРЕТЄ.

Перед вступом до школи діти вже мають уміти писати

У далекому 1929 році Махатма Ганді писав: “На­вчати маленьких дітей писати — значить обтяжувати їхній розум та інші органи, використовувати їхні очі й руки не за призначенням”.

Письмо — це складна навичка, що потребує зла­годженої роботи дрібних м’язів кисті й усієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги, певної функціональної зрілості ко­ри головного мозку.

Непідготовленість до письма (недостатній роз­виток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги) може стати причиною виникнення в пер­шому класі негативного ставлення до навчання, тривожності, невпевненості у власних діях, гра­фічної скутості (написання графічних елементів нераціональним способом).

Тому в дошкільному віці важливо розвинути меха­нізми, необхідні для пропедевтики оволодіння пись­мом, створити умови для накопичення дитиною від­повідного рухового і практичного досвіду.

Розвиток дрібної моторики майбутніх першоклас­ників має бути в особливому фокусі уваги виховате­лів, учителів та батьків. Відомо, що вміння виконува­ти дрібні рухи з предметами у дитини розвивається з перших років життя і триває переважно до 6-7 ро­ків (але цей процес не зу­пиняється і в наступні пері­оди життя). Саме за умови вправляння у певних рухах, (а не самі по собі) до 7 років визрівають відповідні зони кори головного мозку, до­сягають необхідного рівня розвитку дрібні м’язи кис­ті руки.

Труднощі з опануванням письма, як правило, ма­ють діти, в яких недостатньо розвинені дрібні м'язи пальців рук, особливо мізинця та безіменного. У та­ких дошкільнят низька швидкість аналітико-синте- тичних процесів, недосконала координація рухів. Будь-яку трудову операцію вони виконують повільно, незграбно. Достатньо запропонувати дошкільникам постукати по столу олівцем, щоб виявити серед них тих, хто відстає у психомоторному розвитку (а зго­дом погано читає, повільно пише): темп відстукуван­ня у них удвічі-втричі повільніший, ніж у інших дітей.

Дорослих також має насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні або зафар­бовуванні. У цьому випадку вона компенсує брак уміння змінювати напрямок лінії за допомогою тон­ких рухів пальців повертанням аркуша, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, як правило, це свідчить про жорстку фіксацію пен­зля при малюванні.

Інший недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, вона не впо­рається з цим завданням: намалює замість кола овал або коло значно меншого діаметра, або ма­люватиме його в кілька прийомів, пересуваючи руку.

Зі вступом дитини до школи варто продовжувати роботу з розвитку м’язів пальців рук за допомогою досить нескладних засобів.

Засоби розвитку дрібної моторики:

• масаж кистей і пальців рук:

• застібання і розстібання ґудзиків;

• зав’язування шнурків;

• ліплення з пластиліну та глини;

• розфарбовування (предметів та контурних ма люнків);

• малювання (декоративних, геометричних, рос линних та тваринних орнаментів);

• штрихування від руки (прямими, ламаними, хве лястими лініями);

» складання пазлів та мозаїки різних розмірів;

• робота з конструктором, який має дрібні дета/

• вирізання ножицями виробів з паперу;

• в'язання спицями, плетіння гачком;

• вишивання;

• нанизування намистин;

• вправи з ручним еспандером;

• набивання по черзі кожною рукою тенісне м’ячика;

• пальчикова гімнастика тощо.

До речі, рівень розвитку дрібної моторики — один з показників інтелектуальної готовності до шкільно­го навчання. Зазвичай дитина, що має високий рі­вень розвитку дрібної моторики, здатна до логічних міркувань, має непогано розвинені пам’ять, увагу, зв’язне мовлення.

УПЕРЕДЖЕННЯ ЧЕТВЕРТЕ.

Рухова активність (непосидючість) шкодить успішному навчанню в школі

Деякі дорослі вважають, що перед вступом до школи і безпосередньо під час шкільного навчан­ня слід обмежувати зайві підстрибування, бігання, тривалість прогулянок надворі, вільні пересування під час занять, натомість виробляти посидючість, правильну “позу учня” за партою. їм імпонують “кла­сичні” уявлення про класну систему, в якій усі ру­хи дитини регламентуються вказівками педагога (учень тільки виконує команди).

Надмірні інтелектуальні навантаження без до­статньої рухової активності мають негативні на­слідки для біологічного дозрівання структур го­ловного мозку дитини, підвищують кров’яний тиск, розбалансовують газообмін у нервових тка­нинах, викликаючи мікрогіпоксії.

Обмеження рухової активності дошкільни­ка є моральним злочином проти його фізичного і психічного здоров’я. її брак неможливо компен­сувати жодними інтелектуальними досягненнями. Це шлях до порушення психофізичного здоров'я, коли ресурси дитини вичерпуються на роки впе­ред для досягнення примарного знання фактів (які, до речі, можуть і не стати їй у пригоді).

УПЕРЕДЖЕННЯ П’ЯТЕ.

Розвиток емоційно-почуттєвої сфери не відіграє значущої ролі у підготовці до школи

Під час підготовки та адаптації дитини до школи увага фокусується на серйозній роботі з засвоєння певної суми “важливих фактологічних знань”. Вод­ночас те, як дитина адаптуватиметься до життя у но­вому колективі, як сприйматиме успіхи та невдачі, як розвиватиме власний потенціал, залежить насам­перед від розвитку її емоційно-почуттєвої сфери.

Основна взаємодія між педагогом і вихованцем розгортається на емоційному рівні за умови вста­новлення максимальної довіри. З огляду на це має суттєво змінитися спрямування занять. Вони мають стати не просто знаннєво-фактологічним компонен­том підготовки майбутнього школяра, а інструмен­том його соціалізації. Тобто заняття мають не так “навчати”, як, насамперед, виховувати за допомо­гою позитивних емоцій, що трансформуються у по­зитивні почуття. Це неможливо без тонкого налаш­тування дітей на сприйняття почуттів та переживань інших людей.

У цьому аспекті важливим є розвиток та вправ­ляння дошкільнят в емпатії(вмінні відчувати, усві­домлювати емоції інших людей, “приміряти” їх на се­бе). Соціальна складова осягнення дошкільником емоційно-почуттєвих станів інших людей форму­ється за умови створення комфортного середови­ща, заснованого на засадах взаємоповаги, довіри та любові до ближнього. Важлива складова цього процесу — вербальне визначення (проговорюван­ня) почуттів.

Передумовою розуміння власного стану та ста­нів інших людей є знаходження для кожного почут­тя максимально точного словесного визначення. Опредметнення (присвоєння відповідних назв) дає можливість визначити вербально (назвати словом) свої почуття, а отже, і ставлення до навколишнього світу. Звідси виростає нагальна потреба у набутті вміння керувати власними емоціями та почуттями.

Від якості описаної роботи залежить уміння дітей дотримуватися культури людських стосунків та міні­мізувати конфліктність власних взаємодій.

Таким чином, можемо констатувати, що емо­ційно-почуттєва сфера дошкільників є визна­чальною дляїх успішноїсоціалізаціїта взаємодії з навколишнім світом. Саме вона впливає на гар­монійність їхньої адаптації до майбутнього навчання в початковій школі.

Отже, важливо, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових знань (мала розвинені почуття, мислення, уяву), набуття спеціальних навичок (зо­крема й письма), а не була змушена виправляти не­правильно сформовані раніше знання та навички.

Свідоме подолання вихователями та батьками згаданих усталених упереджень суттєво поліпшить загальну атмосферу останнього року перебуван­ня дитини в дитячому садку і допоможе знизити рівень невротизації дошкільників і перед вступом їх до школи, і в першому класі.

Кiлькiсть переглядiв: 347

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.