ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Що ж мають на увазі під поняттям «діти з особливими потребами»?

Це діти, які через різні причини потребу­ють посиленої уваги педагогів, діти, яких при­рода позбавила можливості на достатньому рівні сприймати світ й почуватися належними до нього внаслідок хвороби, вади чи патоло­гічного стану.

У сучасному світі значно зросла кількість ді­тей з порушеннями нормального розвитку: якщо в середині XX ст. 60-70% новонароджених були практично здоровими, то сьогодні близько 40-50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними роз­ладами розвитку за цей час майже не змінилася (4-5 %), однак значно збільшилася кількість ді­тей з «межовим» розвитком, він може бути на­ближений до нормального лише за умови пра­вильного виховання і спеціального навчання, і

ДО ДІТЕЙ ІЗ ПРОБЛЕМАМИ РОЗВИТКУ НАЛЕЖАТЬ:

1. Діти з порушенням інтелекту (розумово відсталі).

2. Діти з відхиленнями в пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку).

3. Діти з порушеннями слуху.

4. Діти з порушеннями зору.

5. Діти з порушенням опорно-рухового апарату.

6. Діти з порушенням мовлення.

7. Діти з емоційними розладами, у тому числі і з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки).

8. Діти з порушеннями поведінки і діяльності.

9. Діти зі складними комплексними порушен­нями.

У дітей з особливими потребами дуже час­то спостерігають грубі різнобічні порушення психічної діяльності: пам’яті, уваги, мислен­ня, мовлення, моторики, емоційної сфери. Однак після спеціальних вправ і занять ці діти можуть досягти непоганих результатів. Коло проблем таких дітей вимагає в основно­му втручання фахівців у галузі педагогіки та психології, тісного контакту із сім’єю.

На сьогодні в нашій державі намагають­ся законодавчо закріпити створення умов для рівного доступу до навчання всіх категорій ді­тей (інклюзивна освіта).

Утілювати це в практику поки що не ма­ємо можливості. А чекати не маємо права. Адже чим раніше почати корекцію, тим ра­ніше можна побачити позитивний результат.

Що ж робити з такою дитиною в закладі дошкільної освіти?

Добре, якщо така дитина має навчатися за індивідуальною формою навчання і для цього надано всі необхідні документи. Це не нова форма роботи.

Найчастіше педагогів турбує питання на­вчання дітей з ЗПР (затримкою психічного розвитку), які індивідуальної форми навчання отримати не можуть. На жаль, кількість та­ких дітей значна.

Ми знаємо, що організація навчання по­требує добору педагогом мети, змісту і методів проведення занять. З практики відомо, що ви­значення дидактичної мети і змісту не викли­кає труднощів, оскільки вони чітко окреслені в навчальних програмах кожного предмета, деталізовані за розділами і темами; відповідно до них педагог добирає дидактичні методи і прийоми.

Вихователь, проаналізувавши загальні та ін­дивідуальні об’єкти корекції дітей, повинен уміти добирати на кожне заняття відповідні корекційні завдання і розв’язувати не всю їхню низку, а лише ті, що зумовлені дидактичною метою заняття й особливостями освітнього матеріалу. На заняттях розв’язують кілька корекційних завдань, решту в цей час не акту­алізують. Проте на наступних заняттях, згідно з освітніми цілями й особливостями ма­теріалу, провідними стають інші корекційні завдання. Головне, щоб вихователь проводив корекційну роботу в системі, щоб виділена ним певна ланка підпорядковувалася загальним корекційним цілям і була інтегрованою відповідно до освітньої програми закладу.

Загальновідомо, що на заняттях діти зі зниже­ними можливостями мають отри­мувати завдання, які б гарантували їм успіх у роботі. Для цього педагогу слід визначити найбільш сильну сторону в розумових здібно­стях дитини та, спираючись на неї, запропонува­ти відповідні завдання. Успіх у виконанні на­віть однієї справи зміцнює віру малюка у власні сили. У результаті наступне завдання дошкільник виконуватиме уже з «передчуттям успіху».

Переживання радості успіху — необхідна умо­ва продуктивної та позитивної освітньої ді­яльності.

В арсеналі педагога обов’язково повинні бути такі корекційні методи:

• наочні опори в навчанні;

• коментувальне керування;

• поетапне формування розумових дій;

• попереджувальне консультування зі скла­дних тем.

Залежно від особливостей освітньої діяль­ності дошкільників з особливими освітніми потребами необхідно використовувати ситуації з елементами новизни, пізнавальності, спира­ючись на життєвий досвід дітей.

Вирішальна роль належить методу очіку­вання завтрашньої радості, який часто вико­ристовують досвідчені педагоги.

Що ж робити, якщо в дитини не сформова­но наочно-дійове мислення?

Розвитку цього типу мислення сприяють завдання та вправи, втілені в діяльності кон­струювання. Тому бажано, щоб у групах були різноманітні конструктори, кольорові плас­тикові палички (наприклад, скласти фігуру з певного числа паличок, перенести одну з них так, щоб отримати іншу фігуру), а також за­вдання з ножицями та папером.

Розвитку наочно-образного мислення сприяють такі завдання:

· малювання;

· проходження лабіринтів;

· робота з конструктором, але вже не за наочним зразком, а за словесною інструк­цією, також за власним задумом дити­ни (з початку повинна вигадати об’єкт конструювання, а потім самостійно його реалізувати).

Для розвитку логічного мислення реко­мендуємо вправи:

· «Четвертий зайвий». Виключення одно­го предмета, який не має якоїсь озна­ки, загальної для трьох інших (для таких вправ зручно використовувати картки);

· визначення частини розповіді, якої не виста­чає (початок дії, середина чи кінець). Такі вправи сприяють не лише роз­витку логічного мислення, а й мають надзвичайно важливе значення для роз­витку мовлення, поповнюють словнико­вий запас, стимулюють розвиток уяви та фантазії;

· загадки та логічні задачі, ребуси тощо.