Покоління нудьги: як ростити дитину, яка нічого не хоче

Психолог Катерина Мурашова про поширену батьківську проблему. До Катерини постійно приходять з одним і тим же питанням: чому наша дитина нічого не хоче і нічим не цікавиться, якщо ми готові дати їй все необхідне?

Молода, доглянута, симпатична жінка, дуже схвильована.

- Мені дуже потрібна ваша порада. Щодо нашого сина. Нам і в садку сказали, та ми й самі бачимо. Може бути, ми робимо щось не те?

- Може бути, - тисну плечима я. - Але це я зможу сказати тільки тоді, коли в подробицях дізнаюся, що ви робите і що саме всі бачать.

- У тому-то й справа, що у нас все начебто в порядку. Повна сім'я, хороший достаток, я не працюю, займаюся дітьми - у мене ще дочка двох років. Бабуся теж бере участь. Якщо треба, приходить няня. Чоловік, звичайно, працює, але з дітьми теж проводить час - вечорами і у вихідні. І ми регулярно кудись ходимо всією сім'єю: в музеї, в кафе, в розважальні центри або на якісь спеціальні заходи, де є дитяча програма. Ось недавно були в Російському музеї, там був інтерактив про традиційне дитинство - нам здалося дуже цікаво. Ще ми багато подорожуємо, два місяці тому були в Іспанії, до цього в Стокгольмі ...

- Так, все начебто нормально, - погодилася я. - А по медичній частині?

- Ми в районну поліклініку майже не ходили, але відвідували приватного невропатолога. Він нам нічого такого не говорив, прописував масаж і ще гліцин. Ще Вовочка до року погано спав, доводилося його на руках заколисувати, але потім все налагодилося, і зараз він спить добре. Пішов, заговорив і все інше за віком, навіть трохи раніше, тому що я завжди з ним дуже багато займалася - ми і малювали, і ліпили, і вироби всякі робили, і тонку моторику розвивали. Я дійсно цікавлюся розвитком дітей, багато читала, в тому числі і ваші статті, лекції слухала, на форумах, якщо бачу щось цікаве, обов'язково пробую зі своїми. Розумієте, мені це і самій подобається ...

І тут все нормально. Бувають адже матері, які чесно роблять для своїх маленьких дітей «що належить» і навіть більше, але самим їм це буквально поперек горла. І тут їй самій важливо, потрібно і цікаво.

- Вовочка ходить в садок?

- Так. Це дуже хороший приватний садок, невеликі групи, прекрасна атмосфера, багато розвиваючих занять і абсолютно дивовижні педагоги. Ми ходимо туди чотири дні в тиждень, і ще два рази - на музичні заняття в дитячу школу мистецтв. Це не музична школа - там більш вільна атмосфера, вони там малюють, співають, слухають і розбирають музику, самі грають на різних музичних інструментах ...

- Ага. Ну і що ж в результаті всього цього відбувається з Вовочкою? - запитала я, вже маючи деякі припущення. - В чому проблема?

Жінка зітхнула і заплющила очі, ніби перед стрибком у холодну воду.

- Розумієте, він ніби нічого не хоче, і йому нічого нецікаво. У нього все в порядку з головою, повірте, я це точно знаю. І з концентрацією уваги все в порядку, ми перевіряли. Але навіть на самих цікавих заняттях він часто поводиться як, вибачте, розумово відсталий: дивиться в сторону, колупає в носі, щось мукає собі під ніс, штовхає інших дітей, намагається дістати з моєї з сумки телефон ... Я його потім питаю: «Ти розумієш, що викладачка розповідає?» - «Так». - «Тобі зовсім нецікаво ?!» А він так байдуже відповідає: «Ага, зовсім». - «А що тобі цікаво?» - «Нічого».

І вдома те ж саме. Будь-яке заняття - через силу, через «та ну-у-у-у ...», і я бачу: він не прикидається і не вередує, йому дійсно не хочеться.

Мені від цього просто страшно стає. Адже йому шість років, менше ніж через рік в школу. А там-то все буде, як не крути, не так цікаво. Як же він там буде? Ми з чоловіком давно пригледіли хорошу державну гімназію, але тепер вже думаємо про приватну школу: хто його буде в цій гімназії терпіти, якщо йому все нецікаво і він, замість того щоб слухати, комашки по столу розмазує?

І ось я до вас прийшла запитати. Може бути, ми тут самі в чомусь винні? Може бути, ми щось не так робимо? Може бути, він все-таки чимось хворий, невропатолог колись прогледів, і його тепер обстежити і лікувати треба? Або іноді кажуть, що ось той хлопець перевантажений кружками і всякими заняттями, йому, мовляв, зітхнути ніколи, його всюди тягають, він просто жахливо втомлюється і тому ... Але ж у нас не так! У нас всього один гурток два рази в тиждень, і в один з цих двох днів він і в садок не ходить. Від чого йому втомлюватися? А вже які там у них в садку заняття невтомливі! Наприклад, раз на тиждень приходить чудовий захоплений своєю справою біолог зі всякими справжніми тваринами - кроликами, пахвами, равликами, павуками - і все про них розповідає. І всіх їх можна розглядати, чіпати ... Якби мені таке в шість років показували, я б від захвату верещала!

- А він там, в цьому садку, один такий? - питаю я. - Ну, ось щоб розповідають однозначно цікаве, а йому все одно?

- Ні, не один, - зітхає моя відвідувачка. - Про це і вихователі кажуть, і я сама бачу ... Але що мені до інших-то? Мене ж мій власний син і його доля цікавлять.

- Бачите, заковика в тому, що інші діти в певному сенсі поділяють долю вашого сина.

- Як це? - здивувалася жінка.

- Діти, звичайно, зростають кожна в своїй родині, але є все-таки і деякі характеристики покоління. Ви погодитеся?

Вона з готовністю кивнула.

- Коли були маленькими я і моє покоління, дорослі практично звертали на нас увагу тільки в той момент, коли з нами щось відбувалося: ми хворіли, розбивали коліна, влазили в бійку, ревіли і так далі. В інший час вони жили своїм життям, а ми перебували як би нижче рівня їх погляду. Нікому не приходило в голову нас розважати або розвивати. З масових традицій було тільки читання дітям вголос, але з початком шкільного навчання і вона припинялася. Ми сприймали все це як норму і дуже рано навчалися розважати себе самі. Деякі наші розваги були сумнівні і образливі, але до цього до пори до часу знову ж нікому не було ніякого діла. Однак вражень нам, звичайно, дуже не вистачало. Наша мова була дуже бідна, ми носили в кишенях купки всякого сміття і часто його перебирали, ми робили в землі «Сюрприз» з осколків чашок з візерунком і потім спільно ними милувалися, ми бачили обличчя і звірів в малюнках на шпалерах і часто дивилися на небо . Якщо хтось із дорослих раптом звертав свій неформальний інтерес в нашу сторону і погоджувався з нами пограти або по-людськи поговорити, ми раділи несказанно, і все сказане і зроблене ним друкується в наших мізках як записане на скрижалях. Від яскравих керівників хороших ленінградських гуртків фанатіли поколіннями і пам'ятають їх все доросле життя. Уже будучи студентами, ми читали майже усі, хто виходив в «Академкнигу» новинки, незалежно від нашої власної спеціалізації. Все це по науці називається «сенсорна депривація», а якщо просто - недогодовані мізки.

Зараз ситуація кардинально змінилася. Діти виявилися в центрі батьківської уваги і ніяк не можуть поскаржитися на недостатність навколишнього їх інформаційного поля. Вони більше не носять гаєчок в кишенях і не шукають краси в закопаних в землю і прикритих склом листочках і недогризках. У них немає в цьому необхідності. Але, як ви знаєте, маятник рідко зупиняється в нижній точці ...

- І як називається цей теперішній синдром? - подумавши, спитала Вовочкіна мама. Мені здалося, що вона продумує свій вечірній пост на який-небудь мамський форум. - Перегодовані мізки?

- Ага, - усміхнулася я. - Або «синдром перепріваціі». Занадто багато всього. Нічого більше не хочу, нічого не цікаво. А в якийсь момент мозок починає просто нудити ...

- І що ж нам тепер робити?

- У вас справді скоро школа, тому терапія повинна бути інтенсивною. Допоможе чи ні, я, чесно, не знаю, але спробувати, на мій погляд, варто. На деякий час ви станете батьками мого покоління, і подивимося, як Вовочка на це відреагує.

* * *

Через чотири місяці.

- А-а-а-а ... а що ж нам тепер-то робити?

- Не допомогло?

- Допомогло, в тому-то й річ. Ми з чоловіком тоді все обговорили, вирішили, що справа дійсно серйозна і треба намагатися. А потім повністю припинили його розважати. На вихідні їздили тільки з чоловіком або з донькою, а Вовочку залишали з нянею або з бабусею, і сказали їм, щоб тільки книжки читали, і то, якщо він попросить. В школу мистецтв водити перестали. У садку послалися на рекомендації психолога і попросили не залучати його до занять - тільки якщо сам підійде і попросить.

Деякий час він був зовсім тихий, зрозумів, що щось сталося, і злякався. Сидів, грав з сестрою або в лего, мультики дивився, малювати почав - до цього сам майже не малював. Потім почав до всіх чіплятися: «Що мені зробити?» Я відповідала: «Що сам захочеш. Я тебе всюди тягала, весь час пропонувала різне, і в результаті вийшло, що тобі нічого не цікаво. Тепер я хочу, щоб ти сам знайшов, що цікаво, і мені сказав ». Він деякий час вередував, став зовсім нестерпний, бабуся йому навіть валер'янку потихеньку давала і на мене лаялася, що я через якихось своїх безглуздих ідей дитини мучу. Але чоловік був на моєму боці, і ми витримали.

Потім мені в садку сказали: він майже у всіх заняттях бере участь. Вони йому, як я просила, кожен раз говорять: тобі дійсно це потрібно і цікаво? Якщо ні, то можеш не робити, не слухати, не дивитися, піди геть в куточок, пограй, або ще куди-небудь. І він став чітко відповідати: ні, я хочу, мені цікаво. І бере участь.

Але вдома все як і раніше. Потім він один раз запитав:

- А чому ми в школу мистецтв більше не ходимо?

Я відповіла: тому що ти говорив, що тобі там нецікаво.

- А, - сказав він і більше нічого.

Але я, знаєте, тільки коли скінчилось все це, раптом зрозуміла, що я ж дійсно ніколи не чекала, щоб він до мене з чимось звернувся, а завжди сама пропонувала: давай зараз ось це, ось це, ось це ...

Зараз він сам на розмову часто виходить, і це раптом теж цікаво виявилося.

І з молодшою ​​я стала себе по-іншому вести, відстала від неї небагато, і вона стала менше вередувати.

Але з Вовою-то що нам робити ?! Він в садку тепер всім ніби як із задоволенням займається, а вдома неначе збоку. Може, все-таки запитати його: може, він хоче в школу мистецтв повернутися? Або з'їздити з нами куди-небудь?

- Як хочете, - сказала я. - Можете знову почати впрягатися, а можете ще почекати. Ваш вибір.

Кiлькiсть переглядiв: 174

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.