Майбутній першокласник

Інтерактивне заняття для батьків

Нині, посилаючись на зайнятість, батьки часто повністю перекладають процес виховання дитини на школу. Як наслідок, виростають діти, які не мають достатньо сформованих умінь та навичок, не піклуються про батьків, не мають із ними близьких довірливих відносин. Школа у процесі формування особистості відіграє значну, проте не головну роль. Ефективність застосовуваних у школі методів закладаєть­ся ще в дошкільному віці батьками дитини. Про те, як підготувати дитину до шко­ли, радить практичний психолог.

Якщо твої наміри на рік — сій жито, на десятиліття — сади дерево, на віки — виховуй дітей. Народна мудрість

Мета: надати батькам інформацію про психо­логічну готовність дітей до школи; через групову роботу забезпечити активну участь і взаємодію батьків між собою; створити атмосферу взаємодовіри і взаєморозуміння, в якій батьки змогли б пе­рейнятися переживаннями своїх дітей в очікуван­ні школи; ознайомити дорослих із методами під­тримки дитини в найважливіші моменти її життя.

Обладнання: малюнки школи, дитячого садка; сліди дитячої ноги та геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник, прямокутник), вирізані з білого паперу; дитячі малюнки на тему «Лісова школа»; аудіозапис спокійної музики.

Демонстрування виставок:

• рекомендованої літератури для батьків;

• підручників і навчального приладдя (олівці, трикутник, фарби, пензлик, альбом, різнокольо­ровий папір, нотний зошит тощо);

• господарського куточка (голка, нитки, ножи­ці, клей тощо).

Місце проведення: музичний зал.

Хід заняття

Психолог. Перший крок у житті дитина робить з допомогою своїх близьких — мами, тата, бабусі, дідуся, які завжди поруч, розрадять і підтримають її.

А перші кроки в навчанні допомагають зробити, крім батьків, інші дорослі — вихователі дитячого садка та психолог. І саме від тісної співпраці сім'ї та дитячого навчального закладу залежить, якими будуть ці кроки: легкими та впевненими чи важ­кими, з перешкодами.

Отже, сьогодні ми зібралися, щоб разом обго­ворити це питання і пройнятися переживаннями наших дітей в очікуванні школи.

Перехід дитини до школи — це дуже важливий момент в її житті. До нього її потрібно ретельно готувати. (Звертаю увагу батьків на стенд, на якому намальовано будинки дитячого садка і школи.) Існує таке поняття, як психологічна готовність до на­вчання у школі, про складові якої ми вам розкаже­мо, (Психолог по черзі виставляє дитячі сліди, на яких написано: «фізіологічна», «інтелектуальна», «соціаль­на», «емоційно-вольова», «мотиваційна готовність», і ведуть вони від дитячого садка до школи. Одночасно пояснює, що означає кожна складова.)

Психологічна готовність до навчання у школі містить такі компоненти:

• фізіологічна готовність;

• інтелектуальна (пізнавальна) го­товність;

• соціальна готовність;

• емоційно-вольова готовність;

• мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рі­вень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосовують­ся до змін, пов'язаних із початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізна­вальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдя­ки яким дитина пізнає навколишній світ: мислен­ня, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обі­йтися без мислення, особливо навчання.

На момент початку навчання у школі дитина повинна володіти певним запасом знань про нав­колишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про взаємини між людьми. Наприклад, дитина повинна знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло), повинна володіти поняттями «більший — менший», «вищий — нижчий», «ширший — вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалася у просторі (знала, де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).

Дитина повинна вміти аналізувати, установлю­вати зв'язки, порівнювати, аналізувати, узагаль­нювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще однією складовою інтелектуальної готовності. Що вищий рівень уваги, то вища ефек­тивність навчання. Навчання ставить перед дити­ною нові завдання, не схожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформа­ції, а процес виконання навчальних завдань ви­магає більшої зосередженості. Для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, на­приклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатися тій дитині, у якої гарно розвинена пам'ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих умінь є достатній словниковий запас. Достатній розвиток мовлення є ще однією складовою інте­лектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м'язів руки, уміння викону­вати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизува­ти намистинки) будуть запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо ви хочете, щоб ваш малюк гарно навчав­ся, із радістю відвідував школу, то допоможіть йому. Читайте книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам'ять, дрібну мо­торику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли ви гуляєте з малю­ком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі, якого кольору проїхала машина, яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширюва­ти словниковий запас малюка можна за допомо­гою гри «Хто більше?». Загадайте якийсь предмет чи явище, називайте його ознаки: «Хто більше на­зве?». Наприклад: «сніг» — білий, холодний, блис­кучий, іскристий, м'який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий тощо.

Щоб розвинути дрібні м'язи руки, давайте малюку можливість ліпити, малювати, розфар­бовувати розмальовки, вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом із дитиною різні фігурки з паличок (можна вико­ристовувати навіть сірники, але обов'язкова під вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали ви, спочатку дивлячись на неї (так розвиватиметься сприймання, уміння орієн­туватися на зразок), а потім по пам'яті (щоб розви­валася пам'ять, ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на ринках, у кіосках можна придбати значну кількість книжок із розвитку мислення, пам'яті, уваги, сприймання з підготовки дитини до навчання у школі.

А щоб ваші ігри з малюком були успішними дотримуйтеся важливого правила: під час гри за­будьте про те, що ви авторитетні і всезнаючі мама тато, бабуся чи дідусь, перенесіться у власне ди­тинство і станьте, хоч ненадовго, знову дити­ною — будьте для малюка рівноправним партне­ром у грі, який також може сумніватися, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова охоплює достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, уміння керувати своїми емоціями (наприклад; слухати не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність уважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусилля для реалізації, долати перешкоди, виконувати нецікаву, але корисну роботу.

— Чи має ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з вашою допомогою)? Чи не перебиває вас під час розмови? Чи має терпіння?

Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтеся, чи сформована в малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент — соціальна готовність. Вона містить сформованість у дитини якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, учителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати відносини з однолітка­ми і дорослими; уміння поступатися, підкорятися інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.

Узагалі дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дити­на у своїх відносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які відносини панують у сім'ї. Саме в родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім'ї одне до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку по­ведінку нормальною і сама починає так поводити себе у школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо в дитини є бажання ходити до школи, прагнення здобувати знання, дізнаватися нове, цікаве, вико­нувати нову соціальну роль — роль школяра.

І тут багато чого залежить від вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами на зразок: «Ось підеш у школу — там тобі пока­жуть!».

Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Лише та дитина, яка успішно пройшла всі ці кроки, може вважатися психологічно готовою до школи. Бажаємо вам, щоб початок навчання малюка у школі став приємною подією в житті всієї родини.

Обговорення педагогічної ситуації

Прийшов хлопчик у перший клас. Читає досить вільно, рахує до ста, розв'язує арифметичні зада­чі на додавання і віднімання, словниковий запас багатий — ніби все гаразд. Але минає перших два місяці навчання, і його мати починає скаржитися вчителю: «Не знаю, що робити із сином. Ми його так готували до школи, стільки з ним працювали, а похвалитися успіхами не можемо. А головне — зовсім не хоче вчитися. Іграшки таємно носить у портфелі, незважаючи на те, що я давно їх у ньо­го відібрала і заховала».

— Що можна сказати про готовність хлопчика до школи?

- Якої помилки припустилися батьки, готуючи сина до школи?

Тест «Батьки майбутнього першокласника»

Інструкція. У кожній парі тверджень виберіть твердження під літерою «А» або «Б».

Твердження

1. А Якщо дитина не хоче, її завжди можна змусити.

Б Не слід нав'язувати себе дитині, якщо вона чогось не хоче, краще подумати, чому вона не хоче цього робити.

2. А Відмови бувають звичайно у дітей, які не звикли до слова «треба».

Б Насильницькі методи множать дефекти особистості і небажані форми поводження.

3. А Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.

Б Емоції дорослих, незалежно від їхньої волі, впливають на стан дітей, передаються їм, викли­кають відповідні почуття.

4. А Дитина не повинна ніколи забувати про те, що дорослі старші, розумніші, досвідченіші за неї.

Б Співпрацювати з дітьми — значить бути з ними «на рівних», зокрема співати, грати, малювати тощо.

5. А Наголошуючи на помилках дитини, ми рятуємо її від них.

Б Негативна оцінка шкодить добробуту дитини.

6. А Роблячи щось, дитина повинна усвідомлювати, хороше воно чи погане з погляду дорослих.

Б Дитина не боїться помилок або невдач, якщо знає, що її завжди приймуть і зрозуміють дорослі.

7. А Дітей треба вчити, указуючи на гарні приклади.

Б У дітей зароджуються комплекси, коли їх із кимось порівнюють.

8. А Дитина повинна постійно бути предметом уваги симпатій дорослих.

Б Дитина оточена усюди симпатією й увагою, обтяжена неприємними переживаннями роздра­тування, тривоги або страху. ...

9. А Що старша дитина, то важливіші для неї знаки уваги і підтримка дорослих.

Б Дитині будь-якого віку для емоційного благополуччя необхідні дотики, жести, погляди, що виражають любов і схвалення дорослих.

Обробка одержаних результатів

За кожну обрану відповідь «Б» додайте собі 1 бал.

Підсумуйте отримані бали.

Якщо ви набрали 7 і більше балів, то можна стверджувати, що ви готові надати правильну до­помогу своїй дитині у процесі її адаптації до на­вчання у школі. У вас є необхідний запас психолого-педагогічних знань, а також ви чудово «відчу­ваєте» свою дитину. І вам, і вашій дитині можна лише позаздрити!

Отримані 4—6 балів свідчать про те, що ваші вчинки стосовно дитини не завжди надають їй очікувану допомогу. Мабуть, ви на­лежите до керівника своєї дитини, а не людини, яка ненав'язливо «супрово­джує» її у процесі адап­тації до школи. Але не все втрачено: вам будуть корисними поради пе­дагога і психолога (ви зможете до них при­слухатися!). Приди­віться до себе: чи не занадто ви автори­тарні зі своєю дити­ною?

Набрані 3 і менше балів засвідчують, що ви, мабуть, не усвідом­люєте роль батьків у про­цесі адаптації дитини до школи. І якщо ви дійсно хочете допомогти своїй ди­тині, то займіться цим пи­танням.

Психолог. Нещодавно ми малювали з вашими дітьми Лі­сову школу, де вони зображали себе, учителя, своїх друзів в об­разах якихось звірят. Мені було б дуже цікаво дізнатися, чи здогадує­теся ви, які образи виникли в дітлахів? Зараз ми спробуємо це з'ясувати.

Завдання 1.

Психолог. Оберіть геометричну фігуру, яка, на вашу думку, найбільше відповідає характеру вашої дитини, і навпроти цифри «1» напишіть, в образі якої тварини ваша дитина намалювала себе, навпроти цифри «2» — учителя, «3» — своїх друзів.

(Вихователь роздає малюнки дітей. Батьки роз­глядають, порівнюють, чи збіглися обрані ними і дітьми образи. Психолог дає психологічну характеристику поведінки дітей відповідно до обрана геометричних фігур (за А. Столяренком), дає загальну інтерпретацію малюнків, рекомендує, на що потрібно звернути увагу, відповідає на запитання батьків.)

Психолог. Діти дуже довіряють своїм батька і почувають себе впевненіше, коли відчувають цю впевненість у батьків.

Завдання 2.

Психолог. Згадайте свої шкільні роки, бажано щось цікаве і радісне, про що ви можете розповіс­ти своїм дітям. (Розповіді всіх охочих.)

Невпинно летить час. Незабаром ви поведете дітей школи. Давайте спробуємо уявити цей день — день 1-го вересня. (Пропоную батькам сісти зручно, заплющити очі і відволіктися від зайвих думок. Лу­нає спокійна музика.)

Релаксація

Психолог. Намагайтеся уявити те, про що я буду говорити. Уявіть, що перше вересня вже настало. Ви йдете зі своєю дитиною до школи. Придивіться, хто поруч. Зупиніться на одну хвилинку, зазир­ніть в очі своєї дитини. Що ви там побачили? Пригорніть ї до себе, скажіть щось приєм­не, що заспокоїть її, надасть упевненості й радості.

А ось і школа. Звідусіль ідуть дорослі, діти, море квітів, лунає приємна музика. Вас зустрічає вчителька ваш дитини. Вона лагідно усміхається. І ви не стримуєтеся і кажете їй щось дуже гарне про свою дитину. Учителька обіймає свого учня, промовляючи: «Усе буде добре! Усе буде дуже добре.!». І вам стає спо­кійно і радісно. (Музика закінчується. Батьки роз­плющують очі і діляться своїми враженнями.)

Прохання психолога: обов'язково розповісти, що вони сказали своїй дитині, щоб заспокоїти її.

Психолог. Мені дуже сподобалося, які чудові слова ви говорили своїй дитині, щоб заспоко­їти її, підтримати її впевненість. Я переконана: у школі в неї все буде добре, тому що поряд завжди будете ви, дорослі, які готові підтримати, допомогти і разом радіти шкільним досягнен­ням.