Аутизм: вимушена самотність

«Він блукав, посміхався, роблячи стереотипні рухи пальцями, схрещуючи їх у повітрі. Він хитав головою зі сторо­ни в сторону, шепочучи або наспівую­чи той самий мотив із трьох нот. Він із величезним задоволенням вертів усе, що потрапляло під руку... Коли його при­водили в кімнату, він повністю ігнорував людей і швидко прямував до предметів, особливо до тих, які можна було покру­тити... Він люто відштовхував руку, якщо та з'являлася на його шляху, або ногу, яка наступила на його кубики...».

Цей опис п'ятирічного хлопчика на ймення Дональд зробив більше ніж півстоліття тому Лео Каннер у знаменній роботі «Аутичні порушення емоційного контакту» (1943).

Клінічну картину аутизму майже одно­часно описали американський психіатр Лео Каннер (1943 р.) і австрійський пе­діатр Ганс Аспергер (1944 р.), розділені війною та океаном.

За Н. Михайловою, аутизм — це зниження здатності до встановлення емоційного контакту, комунікації та соціального розвитку; «відхід» від дійсності із фіксацією на внутрішньому світі афективних комплексів і переживань. Аутизм проявляється емоційною та поведінковою відгородженістю від реальності, згортанням або повним припиненням спілкування, «зануренням у себе» або втратою емоційної та комунікативної дистанції з надлишковою, недиференційованою товариськістю і відкритістю (аутизм нав­паки), спричиненими нездатністю враховувати емоційні реакції співрозмовника, емоційною дефіцитарністю. Основними визначальними ознаками аутизму є аутичні форми контактів, розлад мови (комунікативної функції), пору­шення соціальної адаптації, розлад моторики, стереотипна діяльність, порушення розвитку.

Проблема дитячого аутизму є однією з найак­туальніших в області дитячої психіатрії. Це визначається як високою частотою розвитку таких станів (частота дитячого аутизму— 26 випад­ків на 10 000 дітей), так і певними труднощами своєчасної діагностики, відсутністю детально розробленої системи спеціалізованої допо­моги, що не може не спричиняти інвалідизації дітей, які страждають дитячим аутизмом.

У МКБ-10 ВОЗ виокремлюють «ранній ди­тячий аутизм» (або синдром Каннера) та аутистичний розлад особистості (або синдром Аспергера). Ці аутичні синдроми є глибинними розладами розвитку.

Нижче наведено ознаки, визначальні для симптомокомплексу аутичного розладу, ха­рактерні як для синдрому Каннера, так і для синдрому Аспергера.

Основні ознаки:

1. Виражена недостатність або повна відсут­ність потреби в контактах знавколишніми.

2. Відгородженість від зовнішнього світу.

3. Афективна блокада — слабість емоцій­ного реагування на близьких, аж до повного збайдужіння. Нечутливість до болю, такі діти навіть при серйозних травмах не скаржаться, не шукають співчуття, тільки при огляді можна дізнатися, що вони потребують допомоги.

4. У поведінці не проявляється диференціювання живих і неживих предметів (наприклад, із дитиною аутист буде поводитися, як із ляль­кою (протодіакризис).

5. Спостерігаються недостатні реакції на зо­рові та слухові подразники, що уподібнює та­ких дітей до сліпих і глухих (псевдосліпота, псевдоглухота).

6. Основна провідна ознака РДА —стерео­типність у поведінці або феномен тотожності, що проявляється:

• у прагненні зберегти постійні, звичні умови життя, прихильності до збереження незмінності навколишнього (феномен тотож­ності) світу. Такі діти часто віддають перевагу одним і тим маршрутам під час прогулянок, однаковій обстановці, однаковій їжі. Будь-які зміни спричиняють афективні реакції, ауто-агресію. Аутисти можуть довго битися головою об стіну, їх важко вивести із цього стану. Потім вони можуть довго спати, оскільки відбувається сильне перенапруження нервової системи;
• в опорі та страхові перед змінами, побо­юванні всього нового (неофобія);
• у захопленні одноманітними стерео­типними примітивними рухами та діями: моторними й мовними (обертання кистей рук перед очами, перебирання пальців, згинання-розгинання кистей і передпліч, розгойдування тулубом або головою, підскакування на носках, повторення тих самих звуків, фраз тощо).

7. Одноманітні «ігри» нагадують стереотипні маніпуляції з предметами неігрового при­значення (мотузочками, ключами, гайками, пляшечками тощо) або, рідше, з іграшками (на­приклад, одноманітне катання машинки вперед-назад). Діти годинами крутять предмети, перекладають їх із місця на місце, розкладають у певному схематичному порядку, переливають рідину з однієї посудини в іншу. Відзначається особливе «захоплення», «зачарованість» дітей такою діяльністю. Спроби відірвати їх від стереотипних занять, переключити на продуктив­ні заняття, як правило, викликають бурхливий протест, плач, лемент. В аутистів відсутня сим­волічна гра, усі їхні ігри — стереотипні.

8. Досить характерна зорова поведінка: не­стерпність погляду в очі, «погляд, що бігає», погляд повз або «крізь» людей, фрагментар­ність зорової уваги, перевага зорового спри­йняття на периферії поля зору.

9. Діти активно прагнуть усамітнитися, почуваються набагато краще, коли залишаються одні. Контакт із матір'ю може бути різним: поряд з індиферентністю, при якій діти не реагують на присутність або відсут­ність матері, дитина може ставитися до матері недоброзичливо й активно проганяти її від себе. Також буває симбіотична форма контакту: дитина відмовляється залишатися без матері, виявляє тривогу через її відсутність, хоча ніколи не буває ласкавою з нею.

10. Синдром РДА відносять до синдромів перекрученого або асинхронного розвитку, для якого характерні затримка моторного роз­витку (при цьому відзначається незграбність, диспропорційність довільних рухів, затримка розвитку навичок самообслуговування) і його випередження (або своєчасність).Таке частіше спостерігають при синдромі Аспергера. В ін­ших випадках (частіше при синдромі Каннера) бувають затримка й порушення розвитку мови, насамперед її комунікативної функції:

• у 1\3 або 1\2 дітей це проявляється в мутизмі;
• характерні безпосередні й відстав­лені в часі ехолалії (повторення почутих слів, фраз);
• уживання неологізмів, скандована вимо­ва, римування;
• дитина часто говорить про себе у 2-й або 3-й особі («він», «Вася»), використовує стосовно себе дієслова в безособовій формі;
• не використовуються міміка й жести.

11. Для синдрому аутизму як особливого раннього порушення психічного розвитку ди­тини характерний ранній прояв зазначених розладів (до 2,5 років), відсутність регресу в розвитку.

12. У 2\3 дітей із синдромом аутизму зниже­ний інтелект (частіше у випадку для синдрому Каннера).

Кiлькiсть переглядiв: 524

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.