«Вперше до дитсадка»

Як не потрапити в полон батьківських страхів

Інтерв'ю з психологом

Не за горами початок нового навчального року. Чимало малюків уперше переступлять поріг дитсадка. Великими допитливими очима будуть вони споглядати усе навколо. Найчастіше дошкільнята не розуміють, як інтерпретувати ці картинки. Їхня невизначеність виливається у капризи, хвороби. Загартовані педагоги зціплюють зуби, а замучені батьки винувато оглядаються по сторонах.

— У якому віці краще віддавати дитину в дитячий садок?

— Психологи рекомендують відводити дитину в садочок після 3-х років. Такі мір­кування пов'язані з фізіологічною зрілістю дитини. Саме в цьому віці діти починають більш-менш осмислено поводитися з їжею, горщиком. У цьому віці також спостерігається подовження так званої психологічної пупови­ни, виникає зацікавленість у своїх однолітках та зароджується бажання співпрацювати.

— Психологічна пуповина — це дистан­ція між батьками та дітьми?

Так, і вона має подовжуватись. Три ро­ки — це якраз початок періоду сепарації, яка повинна відбуватися між мамою та дитиною. Коли батьки занадто довго тримають дитину біля себе, у майбутньому їй буде значно важче стати самостійною. У деяких людей цей процес затягується, або може й узагалі не відбутися. Часом хлопчики й дівчатка прив'язані до своїх батьків і в 30,і в 40 років.

— Чи правда, що на емоційному рівні дитина більше підготовлена до дитсадка, ніж мама?

— Так, проблема № і — це адаптація бать­ків. Вони дуже часто хвилюються і передають свою тривогу дитині.

От уявіть, мама вперше віддає дитину в са­дочок. Ми як дорослі люди розуміємо, що таке садочок, більш-менш уявляємо, як працює ця структура. Для дитини це — абстракція. Це як для дорослої людини згадати дуже складний термін і сказати, що завтра ти підеш туди. От, наприклад, завтра ти підеш до про­топлазми (сміється). Це викликає хаос у нашій голові: «А що то є? А що зі мною там будуть робити?»

Отож, перш ніж сказати дитині, що вона йде в дитсадок, треба пояснити їй, для чого він створений. Украй важливо слідкувати за подачею першої інформації, адже це вкрай важливий момент.

— Як ви радите батькам говорити з ди­тиною про дитячий садочок?

— Є два типи батьків. Одні говорять: «От тобі садочок. Там є режим. Ти будеш згідно з режимом спати, їсти, ходити на прогулянку, відвідувати заняття». Тобто ми одразу помі­щаємо малюка в якісь рамки. У дитини одразу виникає цілком зрозумілий супротив: «А якщо я не захочу?».

Садочок слід окреслювати як дружній простір. Це складніше, адже більшість мам до цього моменту вже встигли начитатися за­міток про різні інциденти у ДНЗ, проникнутись істерією деяких матусь на форумах. Побутує загальний суспільний меседж, що садочок — це щось небезпечне. І, відповідно, мама, якщо і хоче дитині донести щось добре про садочок, все одно подає це з позиції: «У садочку все буде добре, але якщо тебе будуть бити — дай здачі». І дитина йде в цей простір з думкою про те, що її там битимуть, і вона повинна бути готовою дати здачі. Тому перш ніж нав'язувати малюку певну думку, потрібно прийняти її самим.

— Коли необхідно «словесно» готувати дитину до садочка?

— За кілька місяців до першого візиту. Для цього кожну ситуацію, що виникає вдома, на вулиці слід використовувати як навчально-ілюстративну. Слід переконати дитину, що садочок — це таке місце, де все зроблено для зручності та комфорту дітей.

Наприклад:

1. Звичайна прогулянка на вулиці. Дитина замастила руки.

— Ой, поглянь, а нам немає, де помити ручки! А в садочку є спеціальні раковини, де це завжди можна зробити.

2. Мама займається своїми справами. Дити­на їй надокучає, просить погуляти, погратися з нею.

— Бачиш, я зараз зайнята і не можу при­ділити тобі стільки часу. А садочок — це таке місце, де люди завжди мають час, щоб погра­тися з тобою.

Щоразу потрібно наголошувати, що у са­дочку буде спеціальна шафка, ліжечко, ство­рені лише для тебе. Одним словом, потрібно зробити так, щоб дитина йшла в садочок не із пересторогою, а з бажанням. Мовляв, там буде щось класне, і я цього теж хочу.

ЛАЙФХАК ВІД ПСИХОЛОГА

Уранці в дитини знову сльози. «Вихо­вателька погана, мене всі ображають!» Увечері знову в плач. Мама в паніці: «Що ж з нею там роблять?».

Як чинити в такому випадку? Запитайте вихователя, що дитина робить через 10 хвилин після того, як ви покидаєте группу.

Найбільш імовірним є такий сценарій: дитина жаліється, а потім іде гратися та протягом дня навіть не згадує батьків. Увечері бачить маму і знову починає плакати. Виплакавшись, бавиться, немов нічого не сталося.

Висновок: якщо після емоційного сплеску дитина іде гратись — це добра ознака. Якщо ж вона справді почувається погано, то весь вечір, усі ті години до сну вона не відходить від батьків ні на крок.

Тому перш ніж бити на сполох, здійс­ніть такий невеличкий експеримент.

— А чи не викличе таке навіювання від­чуття у дитини того, що мама її позбулася, зрадила? Цей комплекс часто притаман­ний дитячому мисленню.

— Почуття зради — не дитяче. Воно може з'явитись у дитини лише тоді, коли є в самої мами. Задля уникнення таких проблем слід провести бесіду з батьками, знайти та аналізу­вати причини, що змушують їх до таких думок. Більш ніж імовірно, що в їхньому дитинстві справді траплялось подібне. А тепер вони переносять свої страхи та образи на власних дітей.

Зрадити — означає обдурити, зробити гір­ше. Тобто відразу виникає асоціація, що садо­чок — це там, де гірше, ніж удома. Усе залежить від того, як батьки інтерпретують ту чи іншу ситуацію для себе.

— Батькам властиво себе накручува­ти. Мені розповідали про випадок, що трапився з новим вихователем. В одного з вихованців зламалася застібка на куртці, і її ну ніяк не можна було застебнути. Була осінь, і жінка вирішила не брати цю дитину на прогулянку, щоб та не застудилася.

Усі діти пішли гуляти, а малюк лишився в групі під наглядом нянечки. Наступного дня дитина не захотіла йти в садочок, тому що боялась, що її знов залишать саму, що її знову «зрадять».

— Розумієте, дитина ніколи не прихо­дить в садочок сама. Вона приходить з усім попереднім досвідом. Свої перші три роки життя вона звикла жити за певними прави­лами. Лише так і не інакше.

Для іншої дитини описаний випадок міг би стати розрадою. Згодом він би хвалився бать­кам: «Мамо, а знаєш, усі пішли на вулицю, а я сам грався в групі! Всі іграшки були лише моїми! Цілу годину я робив усе, що хотів: крутився по килимку, малював, бігав і ніхто мені нічого не забороняв!»

Тобто все знову ж таки залежить від інтер­претації. Мама могла б відповісти дитині: «О, то я бачу ти круто провів час! Уся група була в твоєму розпорядженні! Оце так пощастило!»

— Чи можете назвати помилки педаго­гів, що ускладнюють період адаптації?

— Потрібно довіряти педагогам. Якщо мама приходить в очікуванні, що вихователь зробить дитині погане, то будь-яка дрібниця буде витлумачена у негативному світлі. Як-от ситуація із застібкою. «А от, нарешті! Я чекала, коли вони щось утнуть!» — думає мама.

Зрештою, усі ми люди і можемо помиля­тися. Якщо виникає якийсь конфлікт, мама в присутності педагога може пояснити дитині, що, мовляв, ти не один, подивись як навколо багато діток. Виховательці дуже важко. Поду­май, може, дійсно була якась причина, через яку тебе насварили? Можливо, потрібно було й справді трошки спокійніше посидіти?

Потрібно змінювати своє ставлення до освітян. Праця педагогів досить важка не так фізично, як емоційно. Я дуже поважаю цих людей! Двоє моїх діток закінчили садочок, і я не перестаю захоплюватись тим, як класно педагоги виконують свою роботу. Подумайте, як складно перебувати у просторі, коли щодня 30 дорослих людей приходять, віддають тобі дитину, а потім увечері ті 30 повертаються і дивляться на тебе з підозрою. Що чуйніше батьки реагують на будь-які проблеми, то краще педагог ставиться до дітей.

— Період адаптації — це завжди стрес. Деякі малюки це показують у плачі та іс­териках, інші — тримають у собі. Трапля­ється, що такий «внутрішній» конфлікт пе­реростає у хвороби. Як змусити «мовчуна» сказати про свої тривоги?

— Основна діяльність дітей дошкільного віку — це гра. Більшість інформації дітям або не потрібно усвідомлювати, або вони не мо­жуть цього зробити.

Отож є безліч ідей. Наприклад, малюнок. Якщо дитина не дуже любить малювати, купіть їй великий ватман, навіть кілька штук. Це у будь-кого викличе захоплення. Замість олівців можна використовувати фарби та борошно (розсипати його на папері та за­мащеними у фарбу пальчиками розмалювати створену масу).

—А потім інтерпретувати малюнок залежно від кольорів, які дитина вико­ристовує?

— Це одна з найтиповіших помилок як батьків, так і педагогів. Арт-терапія, засно­вана на кольорі, є дуже ситуативною. Усе може бути чудовб: у садочку добре, не було жодних конфліктів тощо. Але по дорозі додому мама не послухала дитину та не купила її улюблених цукерок. І потім вони приходять, починають малювати, і дитина малює садочок чорного кольору.

Точно пояснити дитячу творчість дуже складно. Особливо тоді, коли малюк ще не ду­же добре розмовляє. Врешті-решт, наша мета — не інтерпретувати малюнок, а дати можливість дитині вивільнити почуття, емоції незалежно від їх джерела. Це може бути і взуття, що їй муляло впродовж дня, і резинка від штанів, яка дошкуляла весь час. Дитина каже: «Болить живіт». Вона приходить у садочок, надягає ті штанці, й знову болить живіт. Каже, що тільки вдома почувається добре. А в садочку знову болить живіт! Тобто вибір юними художниками кольорів для своїх малюнків залежить від ба­гатьох чинників.

— Скільки у нормі повинен тривати адаптаційний період?

— Від тижня до місяця. Але це суперечливе запитання, оскільки тоді виникає інше: а які ознаки адаптаційного періоду?

Якщо за критерій брати ранкові істерики, то вони можуть тривати й кілька років. Можливо, цій дитині просто притманна надзвичайна чутливість.

— А якщо адаптація все ж затягується — чи с це приводом для візиту до психолога? Чи були такі випадки у вашій практиці?

— Так, звертаються з такими проблемами, їх корінь — це стосунки у сім'ї. У групі дитина відбудовує той «сценарій» побудови стосунків, який вона спостерігає вдома.

— Тобто адаптація дитини у дитсадку — це проблема винятково батьків і дітей?

— Зазвичай вину перекладають на освітян. Бувають різні випадки. Але, зазвичай, все йде від сім'ї.

— Чи радили б ви педагогам проводи­ти якісь зустрічі, можливо, консультації для батьків «першачків»?

— Якщо є така можливість, то звичайно. Привітна зустріч завжди налаштовує на пози­тивний лад. Це питання ініціативи та бажання педагогів.

Потрібно розуміти, що вони працюють у складних умовах і з дуже маленькою заробітною платнею. Емоційне вигорання, відсутність роботи з підтримки педагогів, супервізії, консультації — усе це дається взнаки. Упродовж дня вихователі розв'я­зують безліч конфліктів і поговорити їм про своє самопочуття потім нема з ким. Це питання підтримки педагога в дошкільних закладах.

— Якщо ситуація все ж не змінюється, чи варто змінювати садочок?

— Буває різне. Зазвичай, якщо конфлікт був у цьому садочку, то найбільш імовірно, що він повториться й у іншому. Яку прислівї: «Куди б я не поїхав, я беру себе із собою».

— А чи можна й зовсім обійтися без дит­садка? Чи може няня замінити дошкільний навчальний заклад?

— Є різні боки медалі. Дитячий садок — це дуже ранній колектив, де діти вчаться кон­фліктувати та долати перші життєві труднощі. Коли дитина іде в школу, вона вже приблизно знає, на що там очікувати.

Важливо вирішувати конфлікти у міру їх наростання. Спочатку ми вирішуємо ма­ленькі проблеми: «Це твій олівець?», «Ні, це мій олівець». Із нянею дитина позбавлена такого досвіду. У шкільному колективі вона одразу наштовхується на більші проблеми.

— А якщо період молодшого дошкіль­ного віку провести з нянею, а за рік до школи пройти адаптацію у дитячому садочку?

— Кожній дитині, людині потрібно трохи часу, аби пізнати одне одного. Рік — це замало. Цього вистачить лише на те, щоб запам'ятати обличчя навколо. До того ж діти часто хворіють. Ну й не за­буваймо про свята, канікули. Тобто за кіль­кістю тижнів це не рік, а значно менше. Ми як дорослі усвідомлюємо, що влитися уже сформований колектив дуже складно. Там уже є свої пари, міні-групи. Є фаворити, є аутсайдери. Ти завжди лишаєшся у статусі новачка. Коли дитина перебуває в новій групі, виникає почуття «не зовсім твоїх іграшок». І вихователька трошки більше «їхня», ніж твоя.

Кiлькiсть переглядiв: 443

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.