Звідки береться дитяча грубість?

Ось карапуз мило посміхається і махає нам з ко­ляски. Угукає, трясе брязкаль­цями, гойдається на неміцних ніжках. Ось він трохи капризує, вимагаючи іграшку в магазині. Але доки все в межах розум­ного. Нічого такого — ну, по­вередував, ну, злегка на маму замахнувся. Він же малень­кий, нічого, страшного. Жодної грубості, звичайні дитячі витівки.

Минає зовсім трохи часу, і малюк раптом починає видавати якісь жахливі слова: «дурень», «дебіл», а то й гірше. Причому грубіянами стають як хлопчики, так і дівчатка. Батьки не розуміють і розводять рука­ми. Що люди скажуть? Що бать­ки погано виховують? Батьків доки найбільше тривожить саме громадська думка, і до певного часу вони не надають значення цій проблемі, і лише тоді, коли поведінка малюка починає по-справжньому «за­шкалювати», батьки б'ють три­вогу. Головне запитання, з яким вони приходять до пси­холога, звучить так: «Скажіть, чому дитина це робить?». Хо­роше і дуже важливе запитан­ня. Адже, з'ясувавши причини поведінки, можна її коригува­ти. Крім того, ми всі розуміємо, що «маленькі дітки — маленькі бідки...», а, отже, чим стар­ша дитина, тим і проблема стає глобальнішою. До того ж грубі слова на адресу інших дітей рано чи пізно будуть адресовані дорослим. Хоча деякі малюки вже сьогодні мо­жуть дозволити собі сказа­ти грубе слово мамі, бабусі, татові або дідусеві.

Кому адресована грубість?

Дитина може грубити як дітям, так і дорослим. І не можна сказати, який з випадків складніший, тому що це практично один і той же процес. За винятком лише, коли дистанція між дитиною і дорослим занадто коротка і малюк, як то кажуть, «сидить у батьків на голові», дозволяючи собі що тільки заманеться.

ПРИЧИНИ ДИТЯЧОГО ЛИХОСЛІВ'Я

Поговоримо про причини дитячого лихослів'я і про те, як на нього правиль­но реагувати дорослим, щоб позбутися цієї проблеми.

Я ХОЧУ ПЕРЕВІРИТИ РЕАКЦІЮ ДОРОСЛИХ НА ТЕ, ЩО РОБЛЮ

«Ось скажу «погане» слово і подивлюся, що робитимуть батьки». Не можна сказати, що малюк саме так і міркує. Але якщо перекласти його думки дорослою мовою, то вони бу­дуть такими. Уся дитяча поведінка після трирічного віку — це такі собі «спроби пера», коли малюк експериментує, спостерігає, набуває досвіду. Дитина починає грубити, тому що поступово «пробує», досліджує емоційну реакцію ото­чення на свою поведінку, і таку зокрема. Тут ідеться про межі дитячої поведінки. Малюк перевіряє нас, дорослих, спостерігаючи, у який же момент ми готові його зупинити. Ось маленький приклад. Чотирирічний хлопчик вимовляє «стра­шенно погане слово» у присутності мами. Мама строго ро­бить йому зауваження. Хлопчик розуміє: мамі не сподобало­ся те, що він робив. Мама навіть розсердилася і засмутилася. А оскільки для дитини важливо бути схвалюваним дорослим, напевно наступного разу він не вибере таку поведінку. Або він наважиться повторити слово ще раз, щоб переконатися — ось де межі дозволеного і недозволеного мамою. А ось той же малюк, але вже з бабусею. Він вимовляє те саме «страшен­но погане слово» і дивиться вже на бабусину реакцію. Але, як показує життя, бабусі набагато терпиміше і м'якше ставляться до своїх онуків, вони готові більше прощати і дозволяти. Тому бабуся лише хитає головою і м'яко говорить онукові, що такі слова хороші діти не вимовляють. Нечітко позначена бабусею межа правильної поведінки дозволяє дитині думати, що такі слова говорити допустимо.

Як же правильно поводитися членам сім'ї в ситуації, коли маленький експериментатор інспектує межі дозволеного?

♦ Домовтеся з усіма членами родини, як ви реагуватимете на погані слова, вимовлені дитиною, проговоріть текст, який їй вимовлятимете.

♦ Не залишайте грубі слова дитини без уваги.

♦ Зупиніться, приверніть увагу малюка, скажіть йому про те, що це погане і образливе слово, що вживати його не можна.

♦ У разі, якщо дитина через деякий час знову вимовлятиме ті ж слова, попередьте, що наступного разу ви покараєте її. Скажіть, як саме. Попереджаємо — бити по губах за вимовляння поганих слів неправильна тактика. Викликаючи агресію дитини й образу, ви лише закріпите погану модель поведінки.

♦ За покарання не треба вибирати брудну роботу або намащування язика гірчицею (деякі батьки це практикують). Краще спрацює заборона на веселе проведення часу. А для профілактики грубості читайте красиві вірші і казки, звертайте увагу на тих малят, які говорять ввічливо і красиво.

♦ Хваліть дитину за красиве, чисте, правильне мовлення.

Я ХОЧУ СПРОБУВАТИ ГОВОРИТИ ТЕ, ЩО ПОЧУВ ВІД КОГОСЬ З МАЛЮКІВ

Таке теж трапляється. Дитина начебто і розуміє, що слівця недуже хороші, начебто і бачить реакцію дорослого. Але оскільки в малюка ще сильно розвинена наслідувальна поведінка, він ніяк не може утриматися, щоб не повторити погані слова за іншою дитиною, осо­бливо старшою за нього. Така поведінка більше походить на дитячі витівки, коли малюк балується і йому весело. У міру того як він дорослішає, він перестає поводитися так. Але якщо ви не надасте цьому жодного значення, то дитина може вирішити, що це норма, і поводитиметься так і надалі.

♦ Обов'язково скажіть дитині, що такого говорити не можна. Поясніть чому.

♦ Якщо ви разом з малюком чуєте, як хтось з дітлахів говорить погані слова, не залишайте цього без уваги. Скажіть проте, що так поводитися не слід, зверніть на це увагу свого малюка, не робіть ви­гляду, ніби нічого не чуєте.

♦ Якщо дитина повторює таку поведінку, не надумайтеся сміятися, як над хорошим жартом. Це тільки підтримає малюка в його шкідливій звичці. Будьте помірно строгі, але справедливі.

Я ХОЧУ ПРИВЕРНУТИ ДО СЕБЕ УВАГУ

Усім відомо, що багатьом нашим малюкам бракує уваги дорос­лих. Навіть непрацюючі мами не завжди повноцінно спілкуються зі своїми малюками, паралельно розмовляючи з подругами по телефону, виконуючи хатні справи. Що ж залишається дитині? Правильно, привертати увагу дорослих. І для цього малюк го­товий скористатися будь-якими, навіть найжорсткішими спо­собами. Наприклад, п'ятирічна дівчинка, щоб мама відірвалася від телефонної розмови, не придумала нічого кращого, ніж зіштовхнути цукорницю зі столу. Мамі довелося збирати оскол­ки і вимкнути мобільний телефон. Так, мама, звичайно, насва­рила дочку за розбиту річ, але результат був отриманий — довгоочікувана увага мами, хоча й не позитивна.

Те саме стосується поганих слів. Дитина знає, що їх ви­мовляти не можна, що вони грубі, непристойні, образливі. Але вона також знає, що коли говорить ці слова, дорослі відразу ж переключають на неї свою увагу — на неї кри­чать, з нею розмовляють про погану поведінку, однак точно не залишаються байдужими. Отже, дитина досягла того, чого хотіла. І наступного разу, бажаючи привернути ува­гу, вона може скористатися тим самим способом. А що відбувається з поведінкою, яка повторюється? Правильно, вона закріплюється і стає звичкою. Що робити, щоб цього не сталося?

♦ Спершу зрозуміти, що ваша дитина відчуває дефіцит уваги з боку дорослих.

♦ Давати їй цю увагу, не чекаючи провокацій.

♦ Якщо малюк говорить погані слова, не влаштову­вати з цього цілий спектакль, у якому дитина почувати­меться в головній ролі.

♦ Постаратися швидко перервати дитину, чітко ска­зати їй, що говорити погані слова недобре, і переклю­чити її увагу на щось інше.

♦ Якщо малюк не припиняє говорити погані сло­ва, пошукати іншу причину або проаналізувати, чому ж все-таки в нього залишається дефіцит уваги (можли­во, йому мало мами і він дуже хоче татової уваги).

Я РОЗУМІЮ, ЩО Я РОБЛЮ, І РОБЛЮ ЦЕ СПЕЦІАЛЬНО

Іноді поганими словами малюк хоче досадити бать­кам. Такий спосіб впливу на дорослих дитина вибирає, тому що не спрацювали інші, більш мирні. «Ти пога­на!» — це найменш образливе, що може сказати малюк. «Ми йому зауваження робимо, а він на зло» — скаржать­ся батьки. Таку поведінку слід не лише помітити, але й покласти їй край. Як зробити так, щоб дитина припини­ла лихословити? Переключити увагу в цьому випадку не варіант. Тоді дитина зробить висновок, що лаятися — це, загалом, нормально.

Гірша справа, якщо у вашій родині вживають міцні слова і грубо розмовляють один з одним. Тоді буде складно пояснити дитині, чому вам можна так розмов­ляти, а їй— ні.

♦ Залиште дитину ненадовго саму в кімнаті. Це тре­ба для того, щоб зупинити її лайки.

♦ Коли повернетеся, то зможете серйозно погово­рити з малюком, висловити йому (коротко), що вам не подобається, коли він так з вами розмовляє.

♦ Виразно і чітко скажіть, що якщо малюк не припи­нить, то вам доведеться його покарати.

♦ Вибирайте адекватне, не фізичне покарання, щоб дитина розуміла, що погані вчинки не залишаються без­карними.

♦ Стежте за тим, як спілкуєтеся ви самі і ваші домашні, чи не вживаєте ви поганих слів, чи ввічливо звертаєтеся.

Я НЕ РОЗУМІЮ, ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ТАКІ СЛОВА, І ГОВОРЮ ЇХ ПРОСТО ТАК

Ця причина є найбільш поширеною. Почувши раніше незнайоме слово, дитина ще не розуміє його значення. І просто повторює, як і будь-які інші нові слова. Діти, старші за віком, навіть можуть спеціально учити менших вимовляти заборонені слова, щоб потім поглузувати з них. Що ж робити, якщо дитина мала і ви доки не можете пояснити реального значення цих слів, але дитині треба сказати про те, що говорити такі слова непристойно і неввічливо?

Поки вистачить ваших вагомих слів про те, що «такі» слова говорити не можна і що ці слова нехороші.

Можливо, вам доведеться поспілкуватися зі старшими дітьми, щоб вони не вимовляли таких слів не лише в присутності малюка, але і в інший час.

Я ЗНАЮ, ЩО ТАКІ СЛОВА ГОВОРИТИ НЕ МОЖНА, АЛЕ МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ПОРУШИТИ ЗАБОРОНУ ДОРОСЛИХ

Витоки дитячої грубої поведінки в такому разі лежать у прагненні самостійності і дорослості. Не слід думати, що так відбувається тільки у підлітків. Дитина може чути, як грубо ви­словлюються батьки, і наслідувати їх саме у своєму прагненні бути дорослою. «Я теж лаятися вмію, отже, я вже доросла» — при­близно так міркує дитина. Як розпізнати таку причину? Річ у тому, що періодично кожна дитина переживає кризу розвитку. Напри­клад, у трирічному віці. Результатом такої кризи є нова сходинка прагнення самостійних дій, самостійних, без допомоги доросло­го, рішень. Дитина починає ламати рамки і порушувати заборо­ни, якщо виросла з колишніх правил і вимог, а дорослі цього доки не побачили і продовжують ставитися до неї як до маленької. Підсумок — протестна демонстративна поведінка, порушення колишніх заборон. І таке теж трапляється не лише в підлітковому віці. Не треба боятися дитячого протестного лихослів'я. Воно лег­ко сходить нанівець, якщо ви зміните умови середовища навко­ло дитини.

♦ Спробуйте дати малюкові більше самостійності: виріши сам, що ти вдягнеш, спробуй зробити це сам, у тебе обов'язково ви­йде, тому що ти вже дорослий, тощо.

♦ Перегляньте правила, за якими живе ваша дитина. Напевно з деяких вона вже просто виросла. Це може стосуватися як часу вкладання спати, так і інших моментів.

♦ Усе-таки не залишайте без уваги ту поведінку малюка, коли він, нехай і з почуття протесту, вимовляє непристойні і грубі сло­ва. Насправді він чекає, щоб ви його зупинили.

♦ Хваліть малюка за дорослі справи і вчинки, наголошуй­те в присутності всіх рідних, який він самостійний і дорослий, як допомагає, як сьогодні робить усе краще, ніж учора. Тим самим ви дасте дитині розуміння того, що визнаєте її дорослішання