як домогтися слухняності від дитини

Слово «слухняність» є жаданим і приємним для багатьох батьків. Ми поговоримо про слухняність, але не в тому сенсі, який мають на увазі в більшості словників (підпорядкування, покірність дітей батькам). Ми говоритимемо про те, як на­вчити дитину чути дорослих, як говори­ти так, щоб малюк розумів, чого батьки очікують від нього тієї чи іншої поведінки. Як, не передавши куті меду, домогтися від дитини бажаного результату.

Спершу введімо декілька правил, які нам допоможуть.

♦ Правило перше

Поважайте дитину. Якщо ви часто кривдите і принижує­те малюка, вимагаючи підпорядкування тільки тому, що ви старші і сильніші, такої слухняності вистачить ненадовго. Настане час, коли вчорашній малюк відмовиться підкоря­тися вашим вимогам, незрозумілим для нього.

♦ Правило друге

Пояснюйте дитині, чому вона має поводитись так, як ви просите. «Зроби просто тому, що я сказав», — така вимога викликає лише обурення і непокору.

♦ Правило третє

Поміркуйте, чому дитина відмовляється відгукнутись на ваші прохання.

На перший погляд дуже прості, але насправді складні для виконання правила допоможуть вам порозумітись із вашою дитиною.

Розгляньмо, які тактики стануть у пригоді в конкретних повсякденних ситуаціях.

ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЙТИ З ПРОГУЛЯНКИ

Як не слід поводитись:

Кричати на дитину («Ходімо негайно!», «Скільки можна тобі повторювати?!»). Дістанете результат, пря­мо протилежний бажаному. Дитина все одно не піде, а незабаром взагалі не реагуватиме на ваші вигуки.

Бити малюка. Це взагалі заборонений прийом. Окрім образи та агресії, нічого іншого у відповідь не отримаєте.

Погрожувати, що підете («Якщо ти зараз мене не послухаєшся, я піду, а ти тут залишишся сам!»). Такі погрози лише спричинять появу страху, який потім буде непросто подолати. Або рано чи пізно ди­тина зрозуміє, що насправді ніхто нікуди не йде, і не віритиме вам, отже, і не реагуватиме на ваші слова.

Залякувати («Не підеш зараз — тебе забере чу­жий дядько», «Залишишся — точно загубишся, доро­гу додому не знайдеш»). Через такі страхачки в дити­ни може підвищитися тривожність, виникнуть страхи сторонніх людей або які-небудь інші нав'язливі стани.

Мовчки йти і ховатися за кущами. Дитина може злякатись, шукати маму, біжучи вулицею. А коли мама вийде зі схованки, малюк може навіть вдарити її і за­кричати від переляку і образи. Такий метод узагалі не можна застосовувати у вихованні.

Як правильно поводитись:

Домовитися з дитиною заздалегідь, скільки три­ватиме прогулянка («Ми йдемо гуляти. Зараз дванад­цята година. За годину (дві, три) нам треба повер­нутися додому. Я попереджу тебе, коли настане час повертатися»).

Приблизно за десять хвилин до контрольно­го часу попередити дитину про те, що «за десять хви­лин ми підемо додому». Це важливо для малюка, бо допомагає стати більш організованим, навчитися визна­чати часові проміжки.

Коли настане час іти, спокійно сказати дитині: «Нам час іти! Ходімо додому». Якщо дитина захоплена грою і не відгукується, спокійно підійти до неї і спробу­вати привернути її увагу, покликавши на ім'я, дочека­тися зворотної реакції і знову повторити: «Нам час іти! Ходімо додому».

Якщо і такі дії не допомагають, не засмучуватись. Навпаки, ваше завдання — переключити увагу дити­ни з гри на те, що буде дорогою додому: «Дорогою до­дому я розповім тобі казку (історію, вірш тощо)». Або: «Ми побачимо, як зводять новий будинок, як їдуть великі машини, працює фонтан» тощо. Так ви зроби­те дорогу додому привабливою, і дитина зможе пе­реключитися.

Якщо малюк без примх погодився йти додо­му, обов'язково похвалити його («Який ти моло­дець! Відразу відгукнувся і пішов додому»). Ваше добре слово має важливе значення для дитини.

Учити дитину відчувати час. Навіть якщо ма­люк ще не вміє визначати час за звичайним го­динником, спробуйте використовувати пісковий, засікаючи час для якоїсь справи (почистити зуби протягом хвилини, поїсти за десять хвилин тощо).

СЛУХНЯНА ДИТИНА ДУЖЕ ЗРУЧНА ДЛЯ БАТЬКІВ. ПРОТЕ ЗАМИСЛІТЬСЯ: КОЛИ ВАША ДИТИНА ПІДРОСТЕ, ЧИ ЗМОЖЕ ВОНА БУТИ САМОСТІЙНОЮ, ЧИ ЛЕГКО ЇЙ БУДЕ СПІЛКУВАТИСЯ З ОТОЧЕННЯМ?

ДИТИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВИКОНУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

Як не слід поводитись:

♦ Кричати на дитину («Виростеш невігласом!», «Не хочеш навчатись, бо тільки і граєшся за комп'ютером!»). Крик узагалі передбачає не розв'язання проблеми, а сплеск ваших емоцій. Знайдіть інший спосіб зняти напруження.

♦ Бити дитину. Фізичні методи покарання взагалі неприйнятні. Якщо ви все-таки їх застосовуватимете, рано чи пізно встановиться такий зв'язок: виконува­ти домашні завдання погано, неприємно і боляче. Отже, фізичними покараннями ви відохочуєте дитину вчитися, здобувати знання, прагнути бути розумною.

♦ Використовувати всілякі погрози («Не займатимеш­ся — встанеш у куток!», «Якщо зараз не візьмеш книгу, митимеш підлогу в усій квартирі!»). Потрібно бути чесни­ми і щирими зі своєю дитиною. Використання погроз, які ви ніколи не реалізуєте в житті, тільки дає дитині зрозуміти, що ви почуваєтесь безсилими, невпевненими і розгубленими. Якщо неодмінно хочете вжити якихось заходів, то вони ма­ють бути реальними, розумними і справедливими.

♦ Закривати дитину в кімнаті, у хаті і говорити: «Доки не зробиш — не вийдеш». Це взагалі порушення прав дитини.

♦ Сподіватися, що дитина хотітиме вчитися про­сто так, сама по собі. Це було б занадто наївно з вашого боку, оскільки над навчальною мотивацією дитини тре­ба серйозно і довго працювати.

♦ Весь час сварити за лінь і недбальство. «Як ви чо­вен назвете, так він і попливе». Усім відомо: якщо часто повторювати малюкові, що він ледачий, він таким рано чи пізно стане.

♦ Розповідати щось на зразок: «Коли я навчав­ся в школі, завжди сам виконував усі домашні завдан­ня за півгодини!» Таким чином ви наводите негативне порівняння: «Я хороший, а ти поганий». Ви немов гово­рите малюкові, що він ніколи не стане таким же хоро­шим, яким були ви в дитинстві. Це серйозний удар по самооцінці дитини, що позначиться на її впевненості в собі і своїх силах.

♦ Порівнювати дитину з іншими («Усі діти відмінники, а ти...»).Такий самий хибний хід, що і в попередньому випадку. До того ж дитина думатиме, що ви краще ставитеся до інших, ніж до неї, і дуже пере­живатиме через те, що ви її «не любите».

♦ Рвати зошити, влаштовувати істерики. Як ви вважаєте, що подумає дитина про таку поведінку дорослого? Спочатку, поза сумнівом, злякається, а потім це може здаватись їй навіть смішним і безглуздим.

Як правильно поводитись:

♦ Весь час працювати над дитячою мотивацією (розповідати про те, як чудово навчатись, чому освіченим бути добре, що дає людям освіта тощо).

З'ясувати, чому дитині не подобається виконувати домашні завдання (важко, втомилась, невпевнена у сво­їх силах тощо). Це дуже важливо, оскільки в цьому при­хована причина дитячого небажання навчатись. І треба з'ясувати це якомога раніше, щоб вжити відповідних за­ходів. Наприклад, один малюк категорично відмовлявся займатися, причому його відмова була пов'язана саме з вправами з письма. Йому не подобалося виводити гач­ки і колечка, але мама ніяк не могла зрозуміти, чому. Вона спостерігала за сином і з'ясувала, що коли він сі­дав займатися письмом, зі школи повертається стар­ший брат. І меншому просто цікаво поспілкуватися з братом. У цьому випадку причина виявилася взагалі не навчальною. Мама перенесла час виконання пись­мових завдань, і ситуація змінилася.

♦ Спробувати розв'язати проблему, через яку дитина не хоче виконувати домашні завдан­ня. «Обізнаний, отже, озброєний» — говорить на­родна мудрість. Можливо, вам доведеться змінити і тактику проведення занять. Часто батьки займа­ються з дітьми не в ігровій формі, а за шкільним, на­вчальним зразком. Насправді ж маленькій дитині цікавіше і простіше засвоювати знання під час гри, тому що для неї ігрова діяльність є провідною.

♦ Пропонувати дитині свою допомогу («Якщо в тебе виникнуть якісь запитання або труднощі, ти завжди можеш звернутися до мене по допомогу, і ми зробимо це разом»). Це не означає робити щось за дитину. Але якщо ви будете поруч, вона викону­ватиме завдання впевненіше. За деякий час ви змо­жете відпустити дитину у «вільне плавання» і вже не допомагати.

♦ Хвалити навіть за маленькі успіхи, якщо дити­на була наполегливою, сьогодні виконувала завдан­ня краще, ніж учора, без ваших підганянь тощо. По­годьтеся, що зазвичай ви робите це не дуже часто. Більшість дітей говорять про те, що рідко чують по­хвалу від батьків.

ДИТИНА «БІСИТЬСЯ» І НЕ ЧУЄ ВАС, КОЛИ ВИ ПРОСИТЕ ЇЇ ПРИПИНИТИ

Як не слід поводитись:

♦ Кричати на дитину («Замовкни негайно! Припи­ни кричати!»). Якщо ви кричите, то поводитесь так само, як і дитина, і забороняєте їй те, що дозволяєте собі. Ма­люк відчуває цю суперечність і продовжує галасувати.

♦ Бити дитину. Фізичні покарання викличуть агресію і почуття тривоги, а отже, спровокують крайні форми поведінки.

♦ Запитувати в дитини: «Чому ти так погано пово­дишся?». Відповіді на своє запитання ви не отримаєте. Будучи розумними дорослими, ви самі маєте знати, чому дитина так поводиться. Причини можуть бути різні — від перезбудження до гіподинамії (дефіциту рухливості через тривале сидіння перед телевізором або комп'ютером).

♦ Не звертати уваги. Думати: «Нехай пустує, вона все-таки дитина». Насправді дітям обов'язково треба давати можливість виплеснути свою енергію, але малюк має чути вас і реагувати на ваші слова. Інакше тактика «нехай собі пустує» призведе до того, що дитина стане некерованою.

Як правильно поводитись:

♦ Чітко і спокійно сказати дитині: «Зупинися, будь ла­ска. Тобі треба трохи заспокоїтись».

Переключити увагу дитини на іншу гру або якийсь цікавий предмет. Іноді проблема може полягати лише в тому, що малюкові важко переключитися від гри до спо­кою і йому потрібна ваша допомога.

Якщо дитина не зупиняється і продовжує бешке­тувати, «біситися», присісти поруч із нею. Постаратися спіймати очима погляд дитини і привернути її увагу сло­вами: «Поглянь на мене, будь ласка!». Покличте малюка кілька разів на ім'я і переконайтеся, що він вас почув.

♦ Зробити з дитиною декілька дихальних вправ. На­приклад, таких: «Зроби глибокий вдих, а тепер видих», «Зро­би вдих і затримай дихання на стільки, на скільки зможеш».

♦ Якщо ці способи не допомагають, обійняти дити­ну за плечі і м'яко притримати. А потім знову повторити слова, які заспокоять малюка і привернуть його увагу.

♦ Коли інцидент буде вичерпаний, поміркувати, чому так сталося. І заздалегідь (на майбутнє) прописа­ти «правила гри», а потім оголосити їх дитині і домовитися про їх дотримання. «Правила гри» передбачають, що ви називаєте дитині те, що дозволено, і те, що заборонено. Це важлива умова того, що за потреби ви змо­жете сказати: «А пам'ятаєш, ми з тобою домовлялися, що так поводитись не можна?».