як домогтися слухняності від дитини
Слово «слухняність» є жаданим і приємним для багатьох батьків. Ми поговоримо про слухняність, але не в тому сенсі, який мають на увазі в більшості словників (підпорядкування, покірність дітей батькам). Ми говоритимемо про те, як навчити дитину чути дорослих, як говорити так, щоб малюк розумів, чого батьки очікують від нього тієї чи іншої поведінки. Як, не передавши куті меду, домогтися від дитини бажаного результату.
Спершу введімо декілька правил, які нам допоможуть.
♦ Правило перше
Поважайте дитину. Якщо ви часто кривдите і принижуєте малюка, вимагаючи підпорядкування тільки тому, що ви старші і сильніші, такої слухняності вистачить ненадовго. Настане час, коли вчорашній малюк відмовиться підкорятися вашим вимогам, незрозумілим для нього.
♦ Правило друге
Пояснюйте дитині, чому вона має поводитись так, як ви просите. «Зроби просто тому, що я сказав», — така вимога викликає лише обурення і непокору.
♦ Правило третє
Поміркуйте, чому дитина відмовляється відгукнутись на ваші прохання.
На перший погляд дуже прості, але насправді складні для виконання правила допоможуть вам порозумітись із вашою дитиною.
Розгляньмо, які тактики стануть у пригоді в конкретних повсякденних ситуаціях.
ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЙТИ З ПРОГУЛЯНКИ
Як не слід поводитись:
Кричати на дитину («Ходімо негайно!», «Скільки можна тобі повторювати?!»). Дістанете результат, прямо протилежний бажаному. Дитина все одно не піде, а незабаром взагалі не реагуватиме на ваші вигуки.
Бити малюка. Це взагалі заборонений прийом. Окрім образи та агресії, нічого іншого у відповідь не отримаєте.
Погрожувати, що підете («Якщо ти зараз мене не послухаєшся, я піду, а ти тут залишишся сам!»). Такі погрози лише спричинять появу страху, який потім буде непросто подолати. Або рано чи пізно дитина зрозуміє, що насправді ніхто нікуди не йде, і не віритиме вам, отже, і не реагуватиме на ваші слова.
Залякувати («Не підеш зараз — тебе забере чужий дядько», «Залишишся — точно загубишся, дорогу додому не знайдеш»). Через такі страхачки в дитини може підвищитися тривожність, виникнуть страхи сторонніх людей або які-небудь інші нав'язливі стани.
Мовчки йти і ховатися за кущами. Дитина може злякатись, шукати маму, біжучи вулицею. А коли мама вийде зі схованки, малюк може навіть вдарити її і закричати від переляку і образи. Такий метод узагалі не можна застосовувати у вихованні.
Як правильно поводитись:
Домовитися з дитиною заздалегідь, скільки триватиме прогулянка («Ми йдемо гуляти. Зараз дванадцята година. За годину (дві, три) нам треба повернутися додому. Я попереджу тебе, коли настане час повертатися»).
Приблизно за десять хвилин до контрольного часу попередити дитину про те, що «за десять хвилин ми підемо додому». Це важливо для малюка, бо допомагає стати більш організованим, навчитися визначати часові проміжки.
Коли настане час іти, спокійно сказати дитині: «Нам час іти! Ходімо додому». Якщо дитина захоплена грою і не відгукується, спокійно підійти до неї і спробувати привернути її увагу, покликавши на ім'я, дочекатися зворотної реакції і знову повторити: «Нам час іти! Ходімо додому».
Якщо і такі дії не допомагають, не засмучуватись. Навпаки, ваше завдання — переключити увагу дитини з гри на те, що буде дорогою додому: «Дорогою додому я розповім тобі казку (історію, вірш тощо)». Або: «Ми побачимо, як зводять новий будинок, як їдуть великі машини, працює фонтан» тощо. Так ви зробите дорогу додому привабливою, і дитина зможе переключитися.
Якщо малюк без примх погодився йти додому, обов'язково похвалити його («Який ти молодець! Відразу відгукнувся і пішов додому»). Ваше добре слово має важливе значення для дитини.
Учити дитину відчувати час. Навіть якщо малюк ще не вміє визначати час за звичайним годинником, спробуйте використовувати пісковий, засікаючи час для якоїсь справи (почистити зуби протягом хвилини, поїсти за десять хвилин тощо).
СЛУХНЯНА ДИТИНА ДУЖЕ ЗРУЧНА ДЛЯ БАТЬКІВ. ПРОТЕ ЗАМИСЛІТЬСЯ: КОЛИ ВАША ДИТИНА ПІДРОСТЕ, ЧИ ЗМОЖЕ ВОНА БУТИ САМОСТІЙНОЮ, ЧИ ЛЕГКО ЇЙ БУДЕ СПІЛКУВАТИСЯ З ОТОЧЕННЯМ?
ДИТИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВИКОНУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ
Як не слід поводитись:
♦ Кричати на дитину («Виростеш невігласом!», «Не хочеш навчатись, бо тільки і граєшся за комп'ютером!»). Крик узагалі передбачає не розв'язання проблеми, а сплеск ваших емоцій. Знайдіть інший спосіб зняти напруження.
♦ Бити дитину. Фізичні методи покарання взагалі неприйнятні. Якщо ви все-таки їх застосовуватимете, рано чи пізно встановиться такий зв'язок: виконувати домашні завдання погано, неприємно і боляче. Отже, фізичними покараннями ви відохочуєте дитину вчитися, здобувати знання, прагнути бути розумною.
♦ Використовувати всілякі погрози («Не займатимешся — встанеш у куток!», «Якщо зараз не візьмеш книгу, митимеш підлогу в усій квартирі!»). Потрібно бути чесними і щирими зі своєю дитиною. Використання погроз, які ви ніколи не реалізуєте в житті, тільки дає дитині зрозуміти, що ви почуваєтесь безсилими, невпевненими і розгубленими. Якщо неодмінно хочете вжити якихось заходів, то вони мають бути реальними, розумними і справедливими.
♦ Закривати дитину в кімнаті, у хаті і говорити: «Доки не зробиш — не вийдеш». Це взагалі порушення прав дитини.
♦ Сподіватися, що дитина хотітиме вчитися просто так, сама по собі. Це було б занадто наївно з вашого боку, оскільки над навчальною мотивацією дитини треба серйозно і довго працювати.
♦ Весь час сварити за лінь і недбальство. «Як ви човен назвете, так він і попливе». Усім відомо: якщо часто повторювати малюкові, що він ледачий, він таким рано чи пізно стане.
♦ Розповідати щось на зразок: «Коли я навчався в школі, завжди сам виконував усі домашні завдання за півгодини!» Таким чином ви наводите негативне порівняння: «Я хороший, а ти поганий». Ви немов говорите малюкові, що він ніколи не стане таким же хорошим, яким були ви в дитинстві. Це серйозний удар по самооцінці дитини, що позначиться на її впевненості в собі і своїх силах.
♦ Порівнювати дитину з іншими («Усі діти відмінники, а ти...»).Такий самий хибний хід, що і в попередньому випадку. До того ж дитина думатиме, що ви краще ставитеся до інших, ніж до неї, і дуже переживатиме через те, що ви її «не любите».
♦ Рвати зошити, влаштовувати істерики. Як ви вважаєте, що подумає дитина про таку поведінку дорослого? Спочатку, поза сумнівом, злякається, а потім це може здаватись їй навіть смішним і безглуздим.
Як правильно поводитись:
♦ Весь час працювати над дитячою мотивацією (розповідати про те, як чудово навчатись, чому освіченим бути добре, що дає людям освіта тощо).
З'ясувати, чому дитині не подобається виконувати домашні завдання (важко, втомилась, невпевнена у своїх силах тощо). Це дуже важливо, оскільки в цьому прихована причина дитячого небажання навчатись. І треба з'ясувати це якомога раніше, щоб вжити відповідних заходів. Наприклад, один малюк категорично відмовлявся займатися, причому його відмова була пов'язана саме з вправами з письма. Йому не подобалося виводити гачки і колечка, але мама ніяк не могла зрозуміти, чому. Вона спостерігала за сином і з'ясувала, що коли він сідав займатися письмом, зі школи повертається старший брат. І меншому просто цікаво поспілкуватися з братом. У цьому випадку причина виявилася взагалі не навчальною. Мама перенесла час виконання письмових завдань, і ситуація змінилася.
♦ Спробувати розв'язати проблему, через яку дитина не хоче виконувати домашні завдання. «Обізнаний, отже, озброєний» — говорить народна мудрість. Можливо, вам доведеться змінити і тактику проведення занять. Часто батьки займаються з дітьми не в ігровій формі, а за шкільним, навчальним зразком. Насправді ж маленькій дитині цікавіше і простіше засвоювати знання під час гри, тому що для неї ігрова діяльність є провідною.
♦ Пропонувати дитині свою допомогу («Якщо в тебе виникнуть якісь запитання або труднощі, ти завжди можеш звернутися до мене по допомогу, і ми зробимо це разом»). Це не означає робити щось за дитину. Але якщо ви будете поруч, вона виконуватиме завдання впевненіше. За деякий час ви зможете відпустити дитину у «вільне плавання» і вже не допомагати.
♦ Хвалити навіть за маленькі успіхи, якщо дитина була наполегливою, сьогодні виконувала завдання краще, ніж учора, без ваших підганянь тощо. Погодьтеся, що зазвичай ви робите це не дуже часто. Більшість дітей говорять про те, що рідко чують похвалу від батьків.
ДИТИНА «БІСИТЬСЯ» І НЕ ЧУЄ ВАС, КОЛИ ВИ ПРОСИТЕ ЇЇ ПРИПИНИТИ
Коментарi