ВИХОВАНА ДИТИНА. ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?

Відповідь на це запитання і досвідчених, і молодих батьків здебільшого буде однозначною. Це добра, чесна, працьовита, скромна, дисциплінована, життєрадісна, тактовна і доброзичлива дитина. Перелік позитивних якостей можна було б і продовжити.

Та чи може дошкільник мати набір усіх цих чудових рис, адже він ще малий?

Дошкільники надзвичайно чутливі. Все, що вони сприймають, стає предметом їх пильної уваги, та основою для наслідування. При цьому дитині важливо розібратися самій, що варто наслідувати, а що ні. А ми повинні їй у цьому допомогти, тобто передати привабливість людини, яка поводиться відповідно до загальноприйнятих норм моралі. З чого ж починати? Насамперед з виховання культури поведінки, зовніш­нього вигляду, мови, ставлення до речей, спілкування з дорослими і ровесниками.

Увага і тактовність батьків дають синові чи донь­ці упевненість, що вони діють правильно. Не бійтеся показати, що ви розгнівані, якщо дитина повелася по­гано. Але постарайтеся, щоб у вашій поведінці не бу­ло й грубості. Навіщо кричати, шарпати, навіть шльо­пати малого за будь-яку провину? Досить спокійного зауваження. Але з обов'язковим поясненням, як же все-таки треба було повестися.

І все-таки, з чого починати виховання в дітей гар­них манер? Насамперед слід, навчити їх виконувати вимоги режиму і прищепити навички самообслуговування і гігієни (самостійно і акуратно їсти, мити руки перед їдою, самому знімати одяг перед сном і акурат­но вішати його на стілець біля ліжка тощо).

Важливо, щоб дитина розуміла правила, які регу­люють її поведінку. Чим вона менша, тим більше по­требує допомоги дорослого, який учить її всього: коли й як зробити те чи інше, чим займатися, як спілкуватися з дорослими та однолітками. Результат такого навчання багато в чому залежить від того, як сама ди­тина ставиться до цього, чи сприймає вона науку до­рослого.

Батьки інколи скаржаться на неслухняність малю­ків, які раптом починають чинити опір їхній волі, будь-що стараються довести своє, «проявити харак­тер».

А нам же хочеться, щоб дитина на перше наше сло­во залишала іграшки, гру, товаришів і зараз же вико­нувала те, чого вимагаємо ми. Чи завжди маємо ра­цію? І хіба так уже конче потрібно, щоб дитина була покірною та слухняною?

Що ж таке послух? Як він пов'язаний з дисциплі­нованістю, вихованістю, моральною культурою дити­ни? Дехто слова «вихований» і «слухняний» вважа­ють синонімами. Це не зовсім так, хоч послух справед­ливо оцінюється як головний показник вихованості. Йдеться насамперед про усвідомлену поведінку, яка відповідає нормам, прийнятим у суспільстві.

А що ж означає неслухняна дитина? Відповідь, здавалося б, однозначна: це дитина, яка не виконує прохань, вимог дорослого, не підкоряється нормам і правилам поведінки. Але ж це невиконання вимог може зумовлюватися зовсім різними причинами: роз­пещеністю дитини, непослідовністю та суперечливіс­тю, неузгодженістю вимог самих дорослих, ігноруванням ними вікових та індивідуальних особливостей ма­лого, його інтересів, бажань тощо.

Отже, бути слухняним означає не просто підкоря­тися волі дорослого, швидше — це вміння поводитися відповідно до загальноприйнятих правил поведінки. Всякий послух має бути усвідомленим. Дитина повин­на розуміти, чого від неї хочуть і чому вона повинна робити саме так, а не інакше.

Таким чином, виховуючи слухняність, ми виробляємо в малюка внутрішні механізми керування собою. Висуваючи вимоги, яким дитина має підкоритися, до­рослий дбає про те, щоб малюк засвоював їх зміст, набував відповідних навичок поведінки. І чим старша дитина, тим більше значення в її поведінці має само­стійність, її власний досвід розв'язання життєвих ко­лізій. Якщо не думати про це, а зводити все до прямо­го підкорення, то неминучі дуже неприємні «наклад­ки». В присутності дорослих, на показ дитина додер­жуватиме правил, а без них ігноруватиме ці правила, порушуватиме їх.

Важливою передумовою формування дисципліно­ваності є справедливість, слушність поставлених ви­мог, їх об'єктивність. Проводжаючи сина чи доньку на прогулянку, мама наказує: не йди з двору, грайся в пісочниці, не виходь на дорогу, будь охайним тощо. Але ось малий вийшов за поріг, і відразу ж побіг не до пісочниці, а на дорогу, де мчать машини, йдуть пі­шоходи. Тут усе цікаво. І гадки немає, що небезпечно, А коли б мама пояснила, що поки малюк гуляє сам, йому краще побути в дворі, а коли вона звільниться, вони разом підуть на вулицю й дивитимуться на ма­шини, синові простіше було б виконати її настанову.

Вимоги, що їх ставимо перед дітьми, мають бути конкретними та обґрунтованими: грайся тихо, бо ма­ма відпочиває; не кидай в кімнаті м'яч, можеш щось розбити; прибирай іграшки і свої речі на визначене місце; не заважай братові, коли він робить уроки. Ну й зрозуміло, що правила, вимоги, які ставляться перед дитиною, обов'язково мають виконуватися і самими дорослими.

Привчаючи дітей усвідомлено виконувати правила, можна давати їм настанови, рекомендації стосовно певних ситуацій: «Наступного разу не забудь відразу вибачитися за свою незграбність», «Коли тато прийде з роботи, не забудь подати йому тапочки, свіжі газе­ти», «Коли до тебе прийдуть друзі, не забудь, що ти гостинний господар, повинен ділитися іграшками» і т.д.

Не слід ігнорувати й просте правило, що вимоги дорослих мають узгоджуватися з віком дитини, тобто не бути ні заниженими, ні завищеними, а оцінка обов'язково має бути об'єктивною. Крім того, вимоги до дитини мають бути обґрунтованими, такими, щоб їх можна було виконати, зрозумілими дитині. А хіба не буває так, що тато (мама) забороняють, не поясню­ючи синові чи доньці причини заборони. Ось приклад. «Можна, я помалюю?» «Ні». «Чому?» «Тому». «Ну чому?» «Я сказала — ні! Значить — ні!» А причи­на ж є. Може, мало часу лишилося до сну, і дитина просто не встигне вже нічого намалювати, а, може, у мами немає часу й вона не зможе допомогти малю­кові і т. д.

Вихованість передбачає засвоєння дітьми різнома­нітних правил, зокрема культурно-гігієнічних, поведін­ки за столом, на вулиці, в громадських місцях, спілку­вання з дорослими і ровесниками тощо. З віком це коло дедалі розширюється, ускладнюється зміст засвою­ваного.

Наприклад, за столом дошкільник має додержува­ти таких правил:

Сидіти прямо, не схилятися низько над тарілкою, не розставляти лікті й не ставити їх на стіл.

Не набивати рот їжею і не розмовляти з повним ротом. Їсти треба тихо.

Не тягнутися через увесь стіл до якоїсь страви, а просити дорослих подати її.

Хліб брати рукою, ламати, а не відкушувати від цілого шматка.

Суп їсти з краю ложки, підносячи її паралельно до рота. Якщо суп дуже гарячий, не дути в тарілку або на ложку, а просто помішати його ложкою.

Цукор у склянці розмішувати тихенько. Після цьо­го ложку покласти на блюдце.

Правильно роблять батьки, які звертаються до до­свіду дитини: «Згадай, як ми з тобою наводили поря­док, і зроби зараз це сам; ти не забув нашої угоди — не брати речі без дозволу?» і т. д.

Не можна розраховувати на саморегуляцію до­шкільника, не озброївши способами її, що відповіда­ють вікові. Формувати їх — батьківська турбота. Ди­тині слід показати, як складати свій одяг, як прибира­ти іграшки, як поводитися з посудом (чашкою, таріл­кою), щоб він не побився, ознайомити її з правилами користування гострими предметами (ножем, ножиця­ми, виделкою) тощо.

Ніколи не кваптеся робити висновок про неслух­няність малюка, тим більше не поспішайте карати йо­го, коли він щось зробив не так. Постарайтеся з'ясува­ти причину негативного вчинку: забув про вимоги, що ставляться перед ним завжди? Зовсім не знав їх? За­хопився грою, якимось заняттям?

Не називайте дитину безсовісною. Совість, як най­вищий суддя, приходить дещо пізніше, коли в люди­ни досить добре розвинуте почуття самоконтролю, самосвідомості.

Дошкільники потребують систематичного навчан­ня, вправляння в свідомому виконанні норм і правил поведінки в товаристві. У своїх вимогах до дітей бать­ки мають бути послідовними. Не можна чергувати вимогливість з потуранням. Якщо ви вводите в життя і сина чи доньки правило (наприклад, акуратно складати одяг перед сном), то виявіть наполегливість, простежте, щоб це робилося постійно, аж поки не стане твердою звичкою.

Дуже важливо помітити й належно оцінити гарний вчинок дитини. Адже вона хоче бути хорошою, старається, і це треба бачити й цінити. Зауваження старай­теся робити делікатно, особливо коли поряд її друзі чи сторонні дорослі. Дитина ніяковіє. Сором'язли­вість — цінна риса. Якщо ж зауваження робляться не­тактовно, в присутності інших, хлопчик чи дівчинка поступово звикають і перестають соромитися. Цього допускати не варто.

Звичайно, послуху можна домогтися погрозами або покаранням, але це погано. Адже не боятися нас, а розуміти повинні наші діти. Отже, не зловживатимемо словами. Краще менше слів, але нехай вони будуть такі, щоб не викликали в дитини сумнівів, щоб вона без вагань приймала наші настанови й поводилася відповідно, визнаючи їхню доцільність.

Кiлькiсть переглядiв: 3183

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.