Відповідь на це запитання і досвідчених, і молодих батьків здебільшого буде однозначною. Це добра, чесна, працьовита, скромна, дисциплінована, життєрадісна, тактовна і доброзичлива дитина. Перелік позитивних якостей можна було б і продовжити.
Та чи може дошкільник мати набір усіх цих чудових рис, адже він ще малий?
Дошкільники надзвичайно чутливі. Все, що вони сприймають, стає предметом їх пильної уваги, та основою для наслідування. При цьому дитині важливо розібратися самій, що варто наслідувати, а що ні. А ми повинні їй у цьому допомогти, тобто передати привабливість людини, яка поводиться відповідно до загальноприйнятих норм моралі. З чого ж починати? Насамперед з виховання культури поведінки, зовнішнього вигляду, мови, ставлення до речей, спілкування з дорослими і ровесниками.
Увага і тактовність батьків дають синові чи доньці упевненість, що вони діють правильно. Не бійтеся показати, що ви розгнівані, якщо дитина повелася погано. Але постарайтеся, щоб у вашій поведінці не було й грубості. Навіщо кричати, шарпати, навіть шльопати малого за будь-яку провину? Досить спокійного зауваження. Але з обов'язковим поясненням, як же все-таки треба було повестися.
І все-таки, з чого починати виховання в дітей гарних манер? Насамперед слід, навчити їх виконувати вимоги режиму і прищепити навички самообслуговування і гігієни (самостійно і акуратно їсти, мити руки перед їдою, самому знімати одяг перед сном і акуратно вішати його на стілець біля ліжка тощо).
Важливо, щоб дитина розуміла правила, які регулюють її поведінку. Чим вона менша, тим більше потребує допомоги дорослого, який учить її всього: коли й як зробити те чи інше, чим займатися, як спілкуватися з дорослими та однолітками. Результат такого навчання багато в чому залежить від того, як сама дитина ставиться до цього, чи сприймає вона науку дорослого.
Батьки інколи скаржаться на неслухняність малюків, які раптом починають чинити опір їхній волі, будь-що стараються довести своє, «проявити характер».
А нам же хочеться, щоб дитина на перше наше слово залишала іграшки, гру, товаришів і зараз же виконувала те, чого вимагаємо ми. Чи завжди маємо рацію? І хіба так уже конче потрібно, щоб дитина була покірною та слухняною?
Що ж таке послух? Як він пов'язаний з дисциплінованістю, вихованістю, моральною культурою дитини? Дехто слова «вихований» і «слухняний» вважають синонімами. Це не зовсім так, хоч послух справедливо оцінюється як головний показник вихованості. Йдеться насамперед про усвідомлену поведінку, яка відповідає нормам, прийнятим у суспільстві.
А що ж означає неслухняна дитина? Відповідь, здавалося б, однозначна: це дитина, яка не виконує прохань, вимог дорослого, не підкоряється нормам і правилам поведінки. Але ж це невиконання вимог може зумовлюватися зовсім різними причинами: розпещеністю дитини, непослідовністю та суперечливістю, неузгодженістю вимог самих дорослих, ігноруванням ними вікових та індивідуальних особливостей малого, його інтересів, бажань тощо.
Отже, бути слухняним означає не просто підкорятися волі дорослого, швидше — це вміння поводитися відповідно до загальноприйнятих правил поведінки. Всякий послух має бути усвідомленим. Дитина повинна розуміти, чого від неї хочуть і чому вона повинна робити саме так, а не інакше.
Таким чином, виховуючи слухняність, ми виробляємо в малюка внутрішні механізми керування собою. Висуваючи вимоги, яким дитина має підкоритися, дорослий дбає про те, щоб малюк засвоював їх зміст, набував відповідних навичок поведінки. І чим старша дитина, тим більше значення в її поведінці має самостійність, її власний досвід розв'язання життєвих колізій. Якщо не думати про це, а зводити все до прямого підкорення, то неминучі дуже неприємні «накладки». В присутності дорослих, на показ дитина додержуватиме правил, а без них ігноруватиме ці правила, порушуватиме їх.
Важливою передумовою формування дисциплінованості є справедливість, слушність поставлених вимог, їх об'єктивність. Проводжаючи сина чи доньку на прогулянку, мама наказує: не йди з двору, грайся в пісочниці, не виходь на дорогу, будь охайним тощо. Але ось малий вийшов за поріг, і відразу ж побіг не до пісочниці, а на дорогу, де мчать машини, йдуть пішоходи. Тут усе цікаво. І гадки немає, що небезпечно, А коли б мама пояснила, що поки малюк гуляє сам, йому краще побути в дворі, а коли вона звільниться, вони разом підуть на вулицю й дивитимуться на машини, синові простіше було б виконати її настанову.
Вимоги, що їх ставимо перед дітьми, мають бути конкретними та обґрунтованими: грайся тихо, бо мама відпочиває; не кидай в кімнаті м'яч, можеш щось розбити; прибирай іграшки і свої речі на визначене місце; не заважай братові, коли він робить уроки. Ну й зрозуміло, що правила, вимоги, які ставляться перед дитиною, обов'язково мають виконуватися і самими дорослими.
Привчаючи дітей усвідомлено виконувати правила, можна давати їм настанови, рекомендації стосовно певних ситуацій: «Наступного разу не забудь відразу вибачитися за свою незграбність», «Коли тато прийде з роботи, не забудь подати йому тапочки, свіжі газети», «Коли до тебе прийдуть друзі, не забудь, що ти гостинний господар, повинен ділитися іграшками» і т.д.
Не слід ігнорувати й просте правило, що вимоги дорослих мають узгоджуватися з віком дитини, тобто не бути ні заниженими, ні завищеними, а оцінка обов'язково має бути об'єктивною. Крім того, вимоги до дитини мають бути обґрунтованими, такими, щоб їх можна було виконати, зрозумілими дитині. А хіба не буває так, що тато (мама) забороняють, не пояснюючи синові чи доньці причини заборони. Ось приклад. «Можна, я помалюю?» «Ні». «Чому?» «Тому». «Ну чому?» «Я сказала — ні! Значить — ні!» А причина ж є. Може, мало часу лишилося до сну, і дитина просто не встигне вже нічого намалювати, а, може, у мами немає часу й вона не зможе допомогти малюкові і т. д.
Вихованість передбачає засвоєння дітьми різноманітних правил, зокрема культурно-гігієнічних, поведінки за столом, на вулиці, в громадських місцях, спілкування з дорослими і ровесниками тощо. З віком це коло дедалі розширюється, ускладнюється зміст засвоюваного.
Наприклад, за столом дошкільник має додержувати таких правил:
Сидіти прямо, не схилятися низько над тарілкою, не розставляти лікті й не ставити їх на стіл.
Не набивати рот їжею і не розмовляти з повним ротом. Їсти треба тихо.
Не тягнутися через увесь стіл до якоїсь страви, а просити дорослих подати її.
Хліб брати рукою, ламати, а не відкушувати від цілого шматка.
Суп їсти з краю ложки, підносячи її паралельно до рота. Якщо суп дуже гарячий, не дути в тарілку або на ложку, а просто помішати його ложкою.
Цукор у склянці розмішувати тихенько. Після цього ложку покласти на блюдце.
Правильно роблять батьки, які звертаються до досвіду дитини: «Згадай, як ми з тобою наводили порядок, і зроби зараз це сам; ти не забув нашої угоди — не брати речі без дозволу?» і т. д.
Не можна розраховувати на саморегуляцію дошкільника, не озброївши способами її, що відповідають вікові. Формувати їх — батьківська турбота. Дитині слід показати, як складати свій одяг, як прибирати іграшки, як поводитися з посудом (чашкою, тарілкою), щоб він не побився, ознайомити її з правилами користування гострими предметами (ножем, ножицями, виделкою) тощо.
Ніколи не кваптеся робити висновок про неслухняність малюка, тим більше не поспішайте карати його, коли він щось зробив не так. Постарайтеся з'ясувати причину негативного вчинку: забув про вимоги, що ставляться перед ним завжди? Зовсім не знав їх? Захопився грою, якимось заняттям?
Не називайте дитину безсовісною. Совість, як найвищий суддя, приходить дещо пізніше, коли в людини досить добре розвинуте почуття самоконтролю, самосвідомості.
Дошкільники потребують систематичного навчання, вправляння в свідомому виконанні норм і правил поведінки в товаристві. У своїх вимогах до дітей батьки мають бути послідовними. Не можна чергувати вимогливість з потуранням. Якщо ви вводите в життя і сина чи доньки правило (наприклад, акуратно складати одяг перед сном), то виявіть наполегливість, простежте, щоб це робилося постійно, аж поки не стане твердою звичкою.
Дуже важливо помітити й належно оцінити гарний вчинок дитини. Адже вона хоче бути хорошою, старається, і це треба бачити й цінити. Зауваження старайтеся робити делікатно, особливо коли поряд її друзі чи сторонні дорослі. Дитина ніяковіє. Сором'язливість — цінна риса. Якщо ж зауваження робляться нетактовно, в присутності інших, хлопчик чи дівчинка поступово звикають і перестають соромитися. Цього допускати не варто.
Звичайно, послуху можна домогтися погрозами або покаранням, але це погано. Адже не боятися нас, а розуміти повинні наші діти. Отже, не зловживатимемо словами. Краще менше слів, але нехай вони будуть такі, щоб не викликали в дитини сумнівів, щоб вона без вагань приймала наші настанови й поводилася відповідно, визнаючи їхню доцільність.
Коментарi