Чому діти запитують, чи люблять їх батьки?

Знайдеться небагато батьків, яким їхні діти не ставили подібних запитань: «Мамо, а ти мене любиш?», «Тату, а як ти мене любиш?», «А за що?». Малюк так і сипле запитаннями, на які доводиться відповідати. Чому дитина ставить подібні запитання? Хіба вона сумнівається в нашій любові? Батьки можуть бути шоковані дитячою поведінкою, хоча серйозних проблем у стосунках не мають. Що ж спонукає дітей різної статі, віку і характеру перепитувати дорослих, намагаючись з'ясувати, чи люблять вони їх? Є декілька серйозних причин такої поведінки, знати про які важливо і потрібно.

Коли в дитини виникає потреба запитати в батьків: «А ви мене любите?».

• У сім’ї незабаром народиться або вже народився малюк

«А я не просив маму і тата заводити братика» — така ре­акція повідомляє нам про те, що насправді відчуває дити­на, яка «отримала» від батьків «подарунок» у вигляді ново­го родича. Раніше все тепло, любов і увагу в сім'ї отримував один малюк, а тепер у нього з'явився конкурент, ще мен­ший і слабший, який потребує батьківської уваги і любові. Надивившись на те, як мама носить на руках малюка, агукає до нього, співає йому пісеньки, годує, купає, гуляє, старша дитина починає відчувати тривогу: «А раптом мене розлю­били?», «А що як малюка залишать, а мене віддадуть бабусі і дідусеві (до дитячого будинку, чужим людям тощо)?». У та­кому разі дитина може періодично перепитувати в батьків, чи люблять вони її. Навіть може запитати, кого вони люблять більше — її чи братика (сестричку). І ви розумієте, яку відповідь дитина хотіла б почути.

Не можна ігнорувати подібні запитання або жартувати у відповідь. Говоріть щиро і обов'язково показуйте свою любов не лише словами, а й до­тиками, вчинками, мімікою.

• Мама і тато розлучаються

Здавалося б, до чого тут розлучення батьків? Проте весь світ дитини, такий звичний і зрозумілий, починає руйнуватися. У ди­тини були мама і тато, причому не дуже й важливо, які стосунки були між ними. І раптом дитина усвідомила, що тепер усе зміни­лося. Батьки вже не думають про те, щоб було добре їй, а піклу­ються кожен про себе. Психологи давно з'ясували той факт, що малюкові властиво вважати себе винним у розлученні мами і тата. «Тато пішов від мене, — думає малюк. — Це тому, що я та­кий неслухняний, нерозумний, негарний тощо». Саме в моменти сімейних негараздів, сварок, розбратів і, власне, розлучення ди­тина починає ставити запитання, чи люблять її батьки, чи не ки­нуть, чи не проміняють на іншу дитину.

• Батьки дають дитинї недостатньо підтверджень своєї любові

Сім’ї, у яких не заведено виявляти ніжність і ласку, у яких бать­ки поводяться досить холодно, просто прирікають дітей стави­ти подібні запитання. А як же інакше? Яким чином дитина може відгадати, як ставиться до неї тато чи мама, якщо їй не говорять ласкавих слів, не бачать чеснот, але при цьому завжди поміча­ють недоліки? У такому разі дитина перевіряє, наскільки вона дорога батькам, ставить запитання, намагається в будь-який спосіб дістати доведення батьківської любові.

Дитина може перейматись тим, що батьки перестануть любити її

• Батьки ставляться занадто жорстко до дитини

Малюкові необхідно знати, що це не триватиме віч­но, що мама і тато все-таки відчувають до нього не лише гнів, ненависть і роздратування. Ставлячи запитання батькам, чи люблять вони її, дитина хоче дістати дове­дення того, що мама і тато насправді її люблять, але приховують цю любов за іншими почуттями.

• Батьки використовують метод «батога і пряника»

Емоційні гойдалки, які влаштовують дорослі дитині в такій сім'ї, примушують її піддавати сумніву їхні почут­тя. Малюк ніколи не впевнений у тому, чи люблять його насправді, тому що вже за п'ять хвилин дорослі можуть змінити любов і тепло на холодність і байдужість.

Запитання про батьківську любов свідчать про те, що дитина потребує дове­дення цих почуттів.

• Дитина вчинила щось погане

Дитина не може бути завжди ідеальною. Часом ма­люк поводиться не так, як ць.ого хотіли б мама і тато. Під тиском дорослих або самостійно дитина усвідом­лює, що поводиться недобре. Тоді вона починає бо­ятися того, що через свою погану поведінку може втратити батьківську любов. Адже дитина бачить, що вони засмучені. Можливо, тато або мама навіть пере­стали розмовляти з дитиною (чого, до речі, катего­рично не можна робити). Почуття того, що її кинули, можливо, навіть почуття каяття за свій вчинок, по­тім змінюються почуттями образи і страху. Запитання дитини «Мамо, а ти мене любиш?» може прозвучати як бажання дістати пробачення, спосіб переконати­ся, що мамине або татове ставлення не змінилося ра­дикально.