Мистецтво відмовляти

Якось довелося стати свідком неприємної си­туації — хлопчик дошкіль­ного віку просив у мами купити морозиво, а вона відмовила, аргументуючи це тим, що він недавно хворів. Почалася істерика, яку тато хлопчика ду­же швидко припинив, вда­ривши його по сідницях.

Звичайно, не завжди і не у всьому потрібно потурати нашим си­нам та донькам. Мусимо також учити їх сприймати відмови, але уникаючи по­карань, особливо фізичних. Відомо ж бо, що діти краще сприймають інформацію, сказану спокійним тоном, а крики викликають у них лише почуття образи і ба­жання чинити, як кажуть, на зло.

На щастя, маємо виховану доньку, і в цьому вбачаю на­шу з дружиною заслугу. Ми завжди намагаємося пова­жати та підтримувати погля­ди одне одного на методи виховання, і навіть якщо з чимось буваємо не згодні, ні­коли не говоримо про це у присутності доньки.

Насправді не так уже й важливо, хто правий — тато чи мама, потрібно до­тримуватися одна­кової думки.

Інакше дитина обов'язково скористається розбіжністю і навчиться нами маніпулю­вати. Наприклад, діставши відмову від мами, підійти до тата й отримати дозвіл. Піс­ля кількох подібних ситуацій збагне, що просити треба у тата, ігноруючи маму.

Саме тому, коли донька підходить до когось одного з нас і запитує про щось, дру­гий чинить дуже просто і, як з'ясувалося, дієво—у відпо­відь запитує: «А що сказала мама (тато)?» У такий спосіб вчимо її говорити правду. Як наслідок, достатньо кілька разів спокійно сказати «ні», щоб стало зрозуміло — це остаточне рішення, яке не підлягає перегляду.

А ще ми часто говоримо доньці, що у житті бувають різні ситуації, і не потрібно засмучуватися й сердити­ся, отримавши негативну відповідь, бо за певних об­ставин відмова теж може допомогти досягти мети.

Кiлькiсть переглядiв: 212

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.