як складно дарувати іграшки

Для дитини гра — головний вид діяльності. У грі освоюються правила спілкування, основні уміння і навички. Гра для дитини — цілий світ, а іграшка — частина цього світу. І якщо у повсякденному дорослому житті ми дозволяємо собі «псевдоподарунки», то у виборі подарунків для дитини слід бути досить вимогливими.

Ось кілька порад про те, чого не варто робити, вибираючи іграшку.

Якою б великою була спокуса купити дитячу слухняність шляхом обіцянки, цього категорично робити не можна. Для дитини іграшка — це така ж насущна життєва потреба, як їжа, миття рук перед обідом чи чищення зубів перед сном. За жодні витівки і провини не можна позбавляти дитину іграшки або загрожувати, що ма­люк не отримає її у майбутньому. У першо­му випадку, позбавивши дитину іграшки, ми позбавляємо її можливості пережити ситуацію, перевести переживання в інше русло, просто втішитися. У іншому — вчимо дитину отримувати необхідне шляхом слухняності.

Обіцянка купити іграшку за гарну поведінку — явище того ж порядку. Часто наша батьківська готовність купувати і платити поєднується з «важливим» виховним наміром: «Куплю, якщо...». Але заохочення не має носити характеру підкупу чи зобов'язання. Однак у повсякденному житті ми часто-густо робимо саме так: обговорюючи майбутній подарунок, батьки кажуть: «Якщо будеш гарним, слухняним, я тобі куплю...» Батьки купують іграшки, діти «продають» слухняність.

Загальновідомо, що батьки купують іграшки, які подобаються їм самим. Однак, якщо дитина хоче іграшку, яка для вас неприємна, спробуйте поста­вити собі запитання: чим керується дитина у своєму виборі? Як правило, вибір спотво­реної або агресивної іграшки — це сигнал батькам про вимогу уваги і щирого інтересу до внутрішнього життя дитини. Сказавши «ні, не куплю», наприклад, спотвореного монстра, ми не вирішимо проб­леми, а, швидше за все, повернемося до малюка спиною.

Справедливість починається там, де закінчується любов. У виборі іграшки не можна бути строгим та критичним. Іграшковий магазин — це «будинок розбитих сердець». Зверніть увагу на відвідувачів, і ви зможете дізнатися багато чого цікавого, у тому числі і про самого себе. Мені доводилося спостерігати, як батько з недопитою пляшкою пива довго допитувався у своєї доньки: «Тобі точно потрібна ця іграшка? Ти точно будеш з нею гратися?» Це тривало хвилини три. Мова йшла про дешевий пластиковий трансформер. Урешті-решт, іграшка була придбана, але радість дитини від покупки була затьмарена. Для стороннього спостерігача повчальність цієї ситуації полягає у запитанні до самого себе: чи такими ж критичними і суворими ми буваємо у виборі речей для себе. Чи поставив цей тато хоча б єдиного разу запитання: чи справді піде мені на користь ця пляшка пива, чи справді мені вона так потрібна?

Погані подарунки — це такі, які ми купу­ємо, спонукувані не турботою про малюка, а потребою вирішення своїх власних проб­лем: несправедливо вилаяв або покарав, обіцяв, але не зробив. Як батьку в такій ситуації змусити замовкнути волаюче по­чуття провини? Купити іграшку! Мало про­водив часу із дитиною, і ця відсутність не завжди виправдана — купити іграшку! Не вмію гратися з дитиною, спільна гра — одні муки, — купити іграшку! Як відомо, теле­фонна розмова чи серіал знімають напругу, іграшка знімає напругу нашої батьківської совісті. Вибираючи іграшки, пам'ятайте, що для вас вони не менш важливі, ніж для дитини.